Петро Іванович Калнишевський – останній кошовий отаман Запорозької Січі

Житомирський державний університет ім.І.Я.Франка.

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

” Петро Іванович Калнишевський –

останній кошовий отаман Запорозької Січі ”

Студентки 44 гр.

історичного факультету

спеціальність: „Історія та українська мова і література”

Кальчук О.І.

Житомир 2004 р.

Життя Петра Івановича Калнишевського та його діяльність — дзеркальне відображення історії Запорізької Січі , її успіхів , труднощів та протиріч . Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового і самої Січі .

Ім’я П.Калнишевського тривалий час було таємницею. Хто ж він насправді — борець чи жертва? Царський чиновник, котрий впав у немилість? Чи він зазнавав тортур, бо хотів кращої долі для України?

Народився Калнишевський 1690 року в селі Пустовойтівка біля міста Ромни (нині Сумська область) у козацько-старшинській родині Лубенського полку.

За переказами, восьмирічний хлопчик Петро пас худобу неподалік села і попросив проїжджих козаків-запорожців узяти його з собою на Січ, де пройшов шлях від джури до кошового отамана.

З документів архіву Коша Запорозької Січі відомо, що Калнишевський перебував на таких посадах:

• 1752 -1761 рр - похідний полковник;
• 1754 – 1761 рр – військовий осавул;
• 1762 р. – кошовий отаман;
• 1763 р. – військовий суддя;
• 1764 -1775 рр – кошовий отаман.

Як бачимо, останнє десятиліття існування козацької твердині Петро Калнишевський керував її економічним, громадським, духовним і військовим життям.

Кошовий отаман дбав про будівництво храмів у межах Вольностей Війська Запорозького, його коштом було споруджено і оздоблено п’ять прекрасних соборів. Велику увагу приділяв він і розвиткові освіти, турбуючись про створення парафіяльних шкіл при церквах у паланкових поселеннях, а також січової школи.

Талановитий державний діяч і політик, патріот України Калнишевський стійко, невтомно і мужньо захищав Запорозьку Січ від національно-колоніального наступу Російської імперії. Відчайдушно і наполегливо намагався врятувати це останнє вогнище української державності, волі, незалежності, економічного прогресу.

На землях війська Запорозького царизм почав будувати фортеці, створювати поселення. Було збудовано Ново-Архангельський шанець на річці Синюсі, проти української Торговиці, згодом – Орловський шанець біля Бугу, де Ольвіополь.

У 1751 році Розумовський повідомив Кіш, що всі запорозькі землі на південь від Синюхи та Висі на 20 верст, простягаючись од Бугу до Дніпра, разом з устям річки Омельника, віддаються під залюднення втікачам із Сербії, що прийшли на Україну під проводом полковника Хорвата.

У 1753 році від запорозьких земель було відмежовано ще землі од устя Чорного Ташлика до устя річки Самоткані по Дніпру й розпочато будівлю фортеці святої Єлизавети. Одмежовані від запорожців землі було прозвано Новою Сербією.

У цьому ж році на східному краї Запоріжжя теж одмежували частину запорозьких земель по річках Торець, Бахмутка та Лугань і від Дінця та до Савур-могили й теж віддали втікачам із різних слов’янських земель під назвою Слов’яно-Сербії.

Нові поселенці незабаром не тільки освоїли запорозькі землі, а почали силою зганяти з тих земель козаків.

Ще будучи військовим осавулом, Петро Іванович був обраний до складу депутації, яка працювала в Петербурзі в 1755-1756 роках. Депутація подала петицію про захоплення Ново-Сербією, Слобідським полком і Донським військом запорозьких земель, намагалася заручитися підтримкою у вирішенні цього питання гетьмана України Кирила Розумовського.

Грамотою цариці Єлизавети було наказано створити змішану комісію для опису запорозьких земель і розмежування їх із Ново-Сербією і Новослобідським полком. Така комісія була створена 1756 року з депутатів від Запоріжжя, Гетьманщини і фортеці Святої Єлизавети. Певний час до цієї комісії входив і Петро Калнишевський. Однак наступ на запорізькі землі продовжувався, грамота на землі війська Запорозького не була надана.

У 1765 році до Петербурга відправилася нова делегація, яку очолював кошовий отаман Петро Калнишевський. Знову били чолобитну за землі і просили вилучити Запорозьку Січ з управління Малоросійської колегії і повернути в колегію іноземних справ. Запорозька делегація ставила питання про знесення з території Запорожжя поселень Ново-Сербії та фортеці Святої Єлизавети, а також виведення царських військ.

За указом тепер уже Катерини ІІ була створена урядова Комісія, яка визначила, що ново сербські поселення справді розташовані на запорозьких землях і розглянула проект переселення Нової Сербії. Готуючись до війни з Туреччиною, Катерина ІІ хотіла задобрити Січ, надіслала грамоту, в якій обіцяла вирішити справу відповідно прохання запорожців.

Однак Калнишевський сумнівався, що це буде зроблено і не помилився. У 1771 році Калнишевський послав до Катерини ІІ делегацію зі скаргою про захоплення запорозьких земель Єлисаветградською провінцією і знов безрезультатно.

Кошовий отаман не тільки відстоював кордони Запорозької Січі, а й о

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать