Казахстан у добу Середньовіччя

Середньовічні держави на території Казахстану базувалися на кочовому, напівкочовийскотарстві, тісно пов'язаному з осілим землеробством. Центрами релігії, торгівлі, зв'язку між землеробськими оазисами і кочовим степом, між Сходом і Заходом на Великому Шовковому шляху були міста в долинах річок Сирдар'ї. Таласа, Чу, Або: Іспіджаб, Отрар, Тараз, Сигнак, Янгикент, Суяб, Каялик, Мирки, Кулан та інші. Формувалися вони в VI - X століттях на основі ранніх землеробських і ремісничих поселень, біля стін ставок правителів, в місцях постійних зимівель. У містах жили ремісники, торговці, землероби, були базари, громадські місця, карбувалися гроші. У них склалася місцева будівельна традиція близька до Може бути Азіатської. Найбільш раннім пам'ятником середньовічної архітектури є мавзолей Бабаджі-хатун (X - XI століття) в околицях Тараза. А також мавзолей Айша-биби (XI - XII століття), розташований поруч, і мавзолей Кара-хана в самому Таразі.

У другій половині VI століття у тюрків була самостійна лист орхоно-енісейськие рунічне. Пам'ятниками древ нетюркской писемності є тексти на честь Більге-кагана, Кюль-Тегін, написи на надмогильних каменях з долини Таласа, у Ферганській долині, в Подонні, на Північному Кавказі. Цей лист в XI - XII століттях було витіснене спочатку уйгурським, а потім арабською. Свідченням розвитку середньовічної культури є наукова діяльність філософа вченого-енциклопедиста, вихідця з Отрар (Фарабі) Абу Наср Мухаммеда ібн Мухаммеда ібн Тархана ібн Узлага аль-Фарабі ат-Турки (870-950 роки). Він займався філософією, математикою, геодезією, архітектурою, теорією музики, відомий дослідженнями в області етики. Йому було присвоєно титул "Муаллім АССА - Другий учитель", під першим був зважаючи Аристотель. Фарабі вніс самостійний внесок у науку логіки. В молоді роки Фарабі залишив рідне місто і побував практично у всіх містах, пов'язаних з культурою і наукою Середнього та Близького Сходу - Бухарі, Мерве, Олександрії, Каїрі, Дамаску, Багдаді. Помер він в Дамаску.

Фарабі - вчений, мислитель світового рівня, він зблизив і синтезував у своїй творчості досягнення арабської, перської, грецької, індійської, тюркської культур. Йому належать праці "Велика книга музики", "Слово про класифікацію наук", "Геми премудрості", "Трактат про погляди жителів доброчесного міста". Рукописи Фарабі є в багатьох бібліотеках світу, а наука про його спадщину оформилася в фарабіеведеніе.

Відомим представником тюркомовної літератури X - XII століть є Юсуф Баласагунскій, який народився приблизно в 1017 році. Йому належить, написана в 1069-1070 роках поема "Кутадгу біліг", перекладена на російську мову як "Наука бути щасливим", "Благодатне знання". Ця книга є енциклопедичним твором на рідній мові тюрків, політичний трактат з філософським осмисленням світоглядних проблем сенсу життя, місця і ролі людини в суспільстві, природі.

Автором твору про мову, фольклор, етнографії тюркських племен є Махмуд Кашгарській (1029 - 1101 роки), його книга "Диван лугат ат-Турк" "Словник тюркських говірок" - тюркська енциклопедія написана в 1072-1074 роках. У ній зібрано та узагальнено історико-культурний, етнографічний і лінгвістичний матеріал. Тут представлені основні жанри тюркомовного фольклору - пісні, епоси, перекази, легенди, більше 400 прислів'їв, приказок та усних висловів.

У середньовіччі жив і творив глава тюркської гілки суфізму, мислитель і поет Ходжа Ахмет Ясаві (за різними даними, він прожив 73 роки, 85 років, 125 років, точно відома дата смерті - 1166). Зберігся його твір "Диван-і-Хікмет" "Книга мудрості", написана на кипчацько діалекті тюркської мови. Згідно з різними версіями генеологія Ахмета Ясаві зводиться до нащадків пророка Мухаммеда. Він є прабатьком тюркських суфіїв. Його життя і діяльність пов'язана з м. Яси (Туркестан). Ахмету Ясаві і його послідовникам вдалося поєднати релігійну ідеологію ісламу з масовою свідомістю тюркських народів з їх Тенгріанскій-шаманістскімі, зороастрійськими уявленнями, їх проповіді справедливості, морального очищення і вдосконалення людини знайшли відгук у душі тюркського народу. Побудований на рубежі XIV - XV століть на честь Ахмета Ясаві за особистою вказівкою і планам Тимура мавзолей "Хазрет султан" в Туркестані є місцем паломництва мусульман.

Скотоводство. Основне заняття - екстенсивне кочове і напівкочове скотарство. Скотарі, потребуючи пасовищах, змушені були здійснювати тривалі переходи. Радіус кочування був дуже великий.

Кипчаки, що жили в Західному Казахстані, літо проводили в південних передгір'ях Уралу, а на зиму відкочовує в райони Аральського моря і в пониззя Сирдар'ї. Про кочових шляхах кипчаків свідчать дані арабського географа Аль-Омарі (XIV ст.): «Хани кипчаків проводять зиму в Сараї, Літовище ж їх, як і не коли Літовище царів Турана, знаходяться в області Уральських гір».

Деякі групи кимаки на зиму перекочовували в степу між Уралом і Ембой, а літо проводили в Прііртишье

Частина огузів зимувала в низов'ях Сирдар'ї, а летовала в Прикаспійських степах. Розводили коней та овець. Велика рогата худоба і кіз містило в основному полуоседлое населення, а верблюди були поширені в південних і західних районах краю.

Основою майнової нерівності була приватна власність на худобу. Знати зосередила у своїх руках величезну кількість худоби, який був основним капіталом у степу. П