Драми Хротсвіти Гандерсгеймської в їх співвідношенні з «оттонівським відродженням

Драми Хротсвіти Гандергеймської в їх співвідношенні з “оттонівським відродженням”

Оттонівське відродження Оттон І Великий

Після занепаду імперії Карла Великого і його нащадків, у зв’язку з виникненням нових центрів культурного та політичного життя у Франції з одного боку і в Германії з іншого, культурні традиції, так високо підняті інтелектуалами Карлової Академії і їх учнями, продовжили жити новим життям. В Германії період культурного підйому був пов’язаний з правлінням так званої Саксонської династії – Оттонів. При дворі Оттона І відродилась Академія, де збирались найосвіченіші люди свого часу. Тут розвивалась літературна діяльність, переписувались рукописи, робилися спроби розповсюдження знань класичної латини та римської літератури. При дворі та деяких монастирях виникали школи. Брунон, німецький єпископ, мандрівник та місіонер, заснував вищу школу в Кельні, яка грала важливу роль в розвитку культури. За Оттона І багато іноземців було запрошено до німецького двору. Декілька раз приїжджав з Італії єпископ Кремони Ліутпранд, дипломат та історик, який пізніше написав панегіричний твір «Historia Ottonis». Твір цей складається з 22 глав і описує правління Оттона І з 960 до 964 року, а також подробиці його другого походу в Італію. Серед місцевих інтелектуалів особливо виділявся вчений монах Герберт (950-1003) – один з найосвіченіших людей свого часу: філософ, математик, музикант, астроном. Він залишив ряд математичних, філософських, літературних та історичних творів, був вчителем Оттона ІІІ, архієпископом. В 999 р. імператор звів Герберта на папський престол під іменем Сільвестра ІІ. В цю епоху були створені важливі для історії Х ст. літописи, в саксонські міста переносилась культура старих римських міст по Рейну і Дунаю. В Люттіху, Камбрі, Трирі, Меці з’явились агіографи-літописці. Були перекладені німецькою мовою псалми та книга Йова. Монах Корвейського монастиря Відукінд написав «Саксонську історію» в трьох книгах, в якій намагаючись прославити подвиги саксів та їх королів, викладає на основі старих саг, пісень, переказів, античних та середньовічних джерел історію саксів та королів Саксонської династії (Генріха І та Оттона І). Події в «Саксонській історії» доведені до 967 року. Цей твір був створений Відукіндом за проханням доньки Оттона І, абатиси Кведлінбурської Матильди. Серед основних осередків літературного життя відзначився Гандерсгеймський монастир, монахині якого читали не тільки житія святих, але й літературу римського спадку – Вергілія, Теренція тощо. Серед них особливо відзначилась Хротствіта, про яку буде йтись пізніше. В Мерзенбурзі Титмар, єпископ Мерзенбурзький, написав латинською мовою хроніку свого єпископства, що охоплює період з правління Генріха І до 1018 року (найбільш докладно вона описує періоди правління Оттона ІІІ і Генріха ІІ). Цікаво те, що ця хроніка також є важливим історичним джерелом у тому, що стосується германо-слов’янських відносин, вона містить відомості в тому числі і з історії Русі, деякі з описаних подій скоріш за все почерпнуті Титмаром у очевидців подій. До творів цього часу належить і анонімна «Пісня про Оттона». Ця кантика написана сміливо, врозріз традиції вченої латинської поеми, яка була створена поетами Карлової Академії та Ермольдом. Вона розповідає про те, як воїни Оттона розгромили на Лехському полі мадярські полчища. Кантика написана своєрідним коротким віршем, з тенденцією до алітерації, що потім стане типовим для германських епічних пам’яток. Цікавою є і поема «Вальтарій», яка приписувалась монаху Еккехарту, але зараз вважається твором Геральда (ІХ ст.). В цій поемі описується історія Вальтера Аквітанського, яка відома в багатьох варіантах. Поема про Вальтера належить до вергілієвського напрямку латинської героїчної поезії ІХ-Х ст. Що стосується інших сторін розвитку культури, то будувались прекрасні нові храми та монастирі. Покращувалось землеробство, розвинулась промисловість та міське життя. Освіта розповсюджувалась не лише серед кліриків, а й серед мирян, до того ж його могли отримати не тільки чоловіки, а й жінки. Багато шляхетних дам говорили і читали латиною і славились своєю вченістю. При Оттоні ІІ, одруженому на грецькій принцесі Феофано, посилився візантійський вплив. Особливу пишність і витонченість набрав побут королівського двору і феодалів. Для Оттонівського відродження також характерне посилення культурних зв’язків з Візантією. Це особливо вплинуло на книжкову справу, викликавши розквіт книжкової мініатюрі стики, основним центром котрих став монастир Райхенау. Хротсвіта Гандерсгеймська Серед літературних діячів оттонівського відродження варто відмітити Хротсвіту (Hrotsvitha, Hrotsuit, Roswitha) Гандерсгеймську (пр. 935 – 1002) – поетесу-монахиню, яка прославилась своїми повчальними комедіями. Свідоцтв про життя Хротствіти збереглось дуже небагато. Відомо, що вона походила з нижньосаксонського дворянського роду і в юному віці поступила в Гандерсгеймський монастир. Її наставницею в обителі стала Герберга, племінниця Оттона І, пізніше – абатиса монастиря. Саме в цій обителі протягом двадцяти років були створені всі твори Хротствіти – вісім легенд, шість драм і два історичних епоса, один з яких прославляє діяння Оттона Великого («Gesta Ottonis»), а другий розповідає про історію Гандерсгеймського монастиря («Primordia coenobii Gandershemensis») і містить настільки поетичні описи природи, що ці уривки рекомендують для вивчення на уроках класичної латини. Твори Хротствіти дозволяють