Мирний договір у Брест-Литовську

Етапи мирних переговорів у Брест-Литовську. Перед мирною конференцією радянський уряд знову спробував залучити країни Антанти до участі в ній. У колективному зверненні Всеросійського Центрального Виконавчого Ко­мітету (ВЦВК), Петроградської Ради й представників гро­мадських організацій до трудящих мас усіх країн (від 22 грудня 1917 р.) закликалося: «Робітники Франції, Ан­глії й Італії, народи стікаючої кров'ю Сербії й розореної Бельгії!.. Ви повинні вимагати, щоб і ваші представники взяли участь у переговорах». Союзні держави, як і рані­ше, відмовчувалися.

Німецьке командування вимагало від свого уряду яко­мога скоріше завершити переговори, бо на середину бе­резня воно призначило генеральний наступ на Західному фронті.

Мирна конференція в Брест-Литовську велася в три етапи — з 22 грудня 1917 р. до 3 березня 1918 р.

На першому етапі (22 — 28 грудня 1917 р.) глава ра­дянської делегації А. Йоффе запропонував проводити відкриті засідання з правом публікації їхніх протоколів і обговорити умови демократичного миру без анексій і контрибуцій згідно з Декретом про мир.

Глава німецької делегації міністр закордонних справ Р. фон Кюльман спочатку домігся трьох днів перерви для відповіді, а потім дав згоду, якщо... країни Антанти «без винятку й без застережень» теж погодяться на ці умови. Зрозуміло, що німецьке застереження фактично пере­креслювало їх згоду на мир без анексій і контрибуцій. Гофман заявив, що згода німецької делегації не означає звільнення Німеччиною загарбаних нею країв, які раніше входили до Росії.

Радянська делегація запропонувала зафіксувати в мир­ному договорі пункт про виведення російських військ із захоплених ними частин Австро-Угорщини, Туреччини та Ірану, а також військ Четверного союзу з Польщі, Кур­ляндії, Литви та інших у минулому російських територій. Кюльман у відповідь заявив, що німецькі війська не мо­жуть бути евакуйовані, а ось російські війська повинні вийти з Ліфляндії та Естляндії. У зв'язку з розбіжністю в позиціях домовлено зробити перерву на 10 днів.

З січня 1918 р. в Брест-Литовськ прибула делегація Української Народної Республіки на чолі з В. Голубовичем. Того часу в Києві — столиці УНР — перебували офі­ційні представники Франції й Англії, а також воєнні мі­сії Італії, Японії, Румунії, Сербії та Бельгії. Однак коли УНР почала переговори в Бресті з Німеччиною, країни Антанти розірвали з нею відносини. З тієї ж причини США так і не визнали Центральну Раду й уряд УНР.

Делегація УНР у Бресті офіційно оголосила, що не ви­знає радянський уряд і почала сепаратні переговори з Ні­меччиною та Австро-Угорщиною. В Україні тоді встано­вилося двовладдя — в Києві Центральна Рада, а в Харко­ві — уряд радянської України. Відступивши під натиском радянських військ у Західну Україну, Центральна Рада да­ла згоду на укладення сепаратного мирного договору з Німеччиною та її союзниками.

По суті, її влада в Україні стала вже фікцією. Але ко­ли в Брест прибула делегація радянської України, Німеч­чина й Австро-Угорщина відмовилися її визнати й вирі­шили укласти договір з урядом Центральної Ради, допо­могти йому повернутися в Україну ціною своєї воєнної окупації й українських продовольчих поставок.

Договір між Центральною Радою й представниками Четверного союзу був підписаний у Бресті 9 лютого 1918р . Згідно з договором німецькі війська мали окупу­вати всю Україну, допомогти відновити владу Централь­ної Ради. Разом з німецькими окупантами війська Центральної Ради ввійшли в Київ 2 березня. За військову до­помогу Німеччини Україна зобов'язалася до 31 липня 1918 р. поставити їй близько 1 млн т зерна (60 млн пудів), 44 тис. т м'яса, 600 тис. т залізної руди, 400 млн штук яєць, сало, крупи тощо. Кожний німецький солдат мав право щоденно надсилати поштою додому посилку вагою до 12 фунтів (близько 5 кг).

Окупувавши Україну, німецькі війська згодом розігна­ли Центральну Раду й надали владу пронімецьки орієнто­ваному гетьману П. Скоропадському. Брестський договір Центральної Ради з Четверним союзом приніс Україні ні­мецьку воєнну окупацію протягом понад 8 місяців і ма­сове економічне пограбування.

На другому етапі мирних переговорів радянської Росії з Четверним союзом у Бресті (9 січня — 10 лютого 1918 р.) радянську делегацію очолив Л. Д. Троцький, який зайняв досить дивну позицію. Він не виконав вказівок В. І. Лені­на, офіційно визнав делегацію Центральної Ради й дав привід німцям зірвати переговори та перейти в збройний наступ проти радянської держави.

Перед цим етапом переговорів президент США В. Вільсон представив у конгресі 8 січня 1918 р. свою програму мирного врегулювання з 14 пунктів. Ця програма мала загальнодемократичний характер, проте пропонований Вільсоном стабільний світовий порядок передбачав забез­печення США позицій домінуючої держави. Згідно з «14 пунктами» докорінна реконструкція й демократизація системи міжнародних відносин мала здійснюватися на­самперед в інтересах могутніх Сполучених Штатів.

Тим часом на конференції в Бресті 18 січня генерал Гоф­ман поклав на стіл перед радянською делегацією карту, де було визначено, яку територію (понад 150 тис. км² ) буде відрізано від Росії на користь Німеччини. Росія мала погодити­ся на окупацію України відповідно до договору з Централь­ною Радою. Німецька делегація категорично зажадала задоволення її умов. Радянська делегація домоглася нової пере­рви на