Українські землі в складі Румунії

РЕФЕРАТ

на тему:

Українські землі в складі Румунії

§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни

Найавторитетнішим офіційним ідеологом у питанні «східної політики» королівської Румунії вважався професор І.Ністор, у працях якого обґрунтовувалась концепція «історичного права» Румунії на Покуття, Бессарабію і всю Буковину, вперше у румунській історіографії були сформульовані претензії на так звану Трансністрію (землі між Дністром і Південним Бугом) ¹ .

Коли 1 серпня 1914 р. в Європі почалася світова війна, стало ясно, що Румунія не залишиться осторонь. У той час надзвичайно загострилися її стосунки з Австро-Угорщиною через суперництво за Трансільванію. Апетити Бухареста не обмежувалися територіями, більшість населення яких складали румуни, а розповсюджувались на угорські, сербські та українські землі.

На початку вересня 1916 р. після двох років політичних і дипломатичних маневрів та поступового дистанціювання від колишніх союзників — центральних держав — у Бухаресті була підписана угода про приєднання Румунії до Антанти.

Румунія вступила в Першу світову війну з метою приєднання нових територій і створення «Великої Румунії». Чи не найголовнішим об`єктом зазіхань були етнічні українські землі. Засоби масової інформації Румунії того часу чимало зусиль доклали для формування відповідної громадської думки і привертання на свій бік тієї частини політичних діячів і інтеліґенції Буковини, яка в роки Першої світової війни орієнтувалась на Габсбурзьку імперію. Ще у листопаді 1914 р. румунські політичні діячі Буковини вимагали від короля Румунії не вступати у війну проти Австро-Угорщини, бо для румунського народу Росія являє «найбільшу небезпеку», «від якої може захистити тільки сильна Австрія» ² . Вони були вірні Австро-Угорській імперії навіть тоді, коли вона вже розповзалася під тиском визвольних рухів уярмлених нею народів. Так, К.Ісопеску-Ґрекул, оголошуючи 22 липня 1918 р. заяву «румунського парламентського клубу» буковинських депутатів з проханням до віденського уряду захистити «життєві інтереси румунів Австрії», чітко підкреслював, що відмова у захисті могла б привести до катастрофи, бо «пан Вільсон і Антанта приєднали б нас, всупереч нашій волі, до румунського королівства» ³ .

Отже, на той час серед румунських політичних діячів Буковини не припускалася й гадка про об’єднання краю з королівською Румунією, а навпаки — висловлювалися побоювання перед можливістю такої небажаної перспективи.

У другій половині жовтня 1918 р. у виступах в австрійському парламенті депутата від Буковини Г.Григоровича підкреслювалося, що «у буковинських румунів немає абсолютно ніякого сумніву в тому, що українська частина (Буковини. — Авт. ) повинна належати Україні, а румунська — Румунії» ⁴ . На той час ніхто з політичних діячів румунської громади Буковини не висував претензій на північну частину краю, заселену переважно українцями.

Але у кінці жовтня 1918 р. різко активізувалися прихильники гасла «Великої Румунії». Так, сучавська газета «Вяца ноуе» 27 жовтня 1918 р. виступила із засудом «національної ради» у Відні, яка пропонувала розподіл Буковини за національною ознакою. «Що стосується Буковини, — писала газета, — то нам здається, що наші депутати в парламенті поспішили погодитись на її розчленування... Історично і географічно Буковина єдина. Це суто румунська територія не тільки від Сучави до Прута, але й від Ватра-Дорней до Дністра» ⁵ . Таку ж позицію обстоювала й румунська газета «Гласул Буковіней», яка 25 жовтня 1918 р. писала: «Ми не визнаємо ніякого права українців на жодну частину Буковини як української землі і закликаємо всіх румунів... чинити опір... відчуженню нашої стародавньої землі» ⁶ .

Одночасно з ідеологічною обробкою населення правлячі кола королівської Румунії за допомогою пробухарестських політичних діячів Буковини на чолі з Я.Флондором намагалися створити хоча б видимість «правових засад» приєднання до Румунії всієї Буковини. На противагу «національній раді» у Відні було вирішено створити нову «національну раду» в Чернівцях. 27 жовтня 1918 р. «конституанта», ініційована Бухарестом, прийняла резолюцію про створення «Румунської національної ради» і «об’єднання всієї Буковини з рештою румунських країв у національну державу» ⁷ .

Поспішність у проведенні «конституанти» були викликані терміновою потребою у рішенні фіктивних «представницьких зборів» як формального приводу для інтервенції Румунії. 11 листопада 1918 р. румунська армія вступила на північну частину Буковини. А на другій день на території краю було запроваджено стан облоги. Н.Йорга пояснював запровадження надзвичайних заходів тим, що тут «справи схилились на користь українців» ⁸ .

Зусилля румунського уряду і флондорівського оточення були спрямовані на юридичне оформлення акта «об’єднання». З цією метою 23 листопада 1918 р. «Комітет буковинських еміґрантів» був передислокований румунським урядом з Ясс у Чернівці. На терміновому засіданні 25 листопада до складу «Румунської національної ради» було кооптовано відразу увесь «комітет еміґрантів» у складі 54 чоловік на чолі з І.Ністором. Після кооптації «національна рада» ухвалила рішення скликати через три дні «Конґрес буковинського народу», на якому «об’єднання» Буковини з Румунією було б проголошено в такій формі, яка б являла соб