Історія одного храму

План

I. Вступ.

1. Огляд літератури.

2. Мета.

II.Основна частина.

1. Короткий нарис історії Чопович та церкви до XIXст..

2. Сисой Шалматов – таємниця генія.

3. Православна церква у Чоповичах.

4. Сучасність храму.

III. Заключна частина.

1. Висновки.

IV.Додатки

V.Література.

Короткий нарис історії Чопович та церкви до XIX ст..

Історія походження мого рідного села, як і історія багатьох невеликих населених пунктів оповита таємницею. Відомості, які дійшли до нас із Середньовіччя більш схожі на легенду, ніж на правду. Та, очевидно, за тими легендами стоять історичні факти. Спробуємо проаналізувати дві такі легенди, що до історії моїх Чопович.

За однією з версій, яка базується, в основному, на лінгвістичних дослідженнях назва Чоповичі походить від слова чопик. Чопик – це кілочок, яким закривали дерев’яну діжку. Чоповичі знаходяться між Коростенем і Києвом, а отже між древлянами і полянами, які постійно ворогували між собою. Отож деякі науковці кажуть про те, що на місці нинішніх Чопович була військова залога древлян, яка прикривала підхід до їхньої столиці – Іскоростеня. Звертає на себе увагу також той факт, що слово Чоп в перекладі з тюркської мови означає «воїн на річці». А Чоповичі знаходяться, як би на острові між 3 річок: Перегорщ, Чопівка та Славута. Таке географічне положення з військової точки зору надзвичайно вигідне, а отже і версія про те, що Чоповичі існували уже за часів Київської Русі має право на життя.

За іншою версією, яка має широку популярність, як серед місцевого населення, так і серед науковців, а також опирається на історичні документи Чоповичі з’являються на початку XVI ст.. За часів польського короля і великого князя литовського Сигізмунда I Старого (1.1.1467-1.4.1548р.), який за якісь невідомі для нас воєнні заслуги надав одному із козаків наймення Ігнатій Чоп близько 15 тис. десятин землі. З архівних документів відомо, що чоповчани управлялися декількома старшинами, які обиралися. Старшинам доручалося збереження і видача громадських складок, а також збереження грамот, що стверджували предків в їх перевагах. Крім грамот Сігізмунда І, вони мали грамоти більш давні, що пожалувані були чоповчанам Руськими князями ще в часи удільного періоду Київської Русі (роки 1054-1236). З 1569р., коли руські області були приєднані до польської корони, чопівчани були зачислені до польської шляхти.

У період визвольної війни під проводом Хмельницького був зруйнований Овруцький замок, у якому зберігалися, в числі інших документів, документи Чоповських. Документи загинули. Цих хотів скористатись Овруцький староста Франціск Потоцький, з тим, щоб позбавити чоповських шляхетських прав. Та це, очевидно не вдалось. Сигізмунд II Август підтвердив своєю грамотою дворянські привілеї Чопівчан, грамота датована 22-м червня 1570р.

Від прізвища власника, очевидно, походить і назва – Чоповичі. Коли збудовано першу церкву в Чоповичах невідомо, проте ми достеменно знаємо, що вона була дерев’яною. Під час набігів татар церква неодноразово горіла, та прихожани своїм коштом відбудовували її знову. На протязі ХVІ- ХVІІІ церкву було спалено тричі. Наприкінці XVIII ст. а точніше у 1778р. в Чоповичах будується 4-та за віком церква побудована в ім’я Святої Трійці. Храм був дерев’яний, як і попередній. Церква належала до греко-католицької гілки християнства. Іконостас, Царські Ворота, Статуї Спасителя, Пресвятої Діви, Ангелів, Апостолів та інших святих були створені першим українським скульптором Сисоєм Шалматовим. Остаточно будівництво церкви було закінчене у 1854р.. Починаючи, очевидно, з початку ХVІІ століття жителі Чопович були греко католиками. У 1839р. за часів настоятеля протоієрея Стефана Буткевича церква стає православною.

Сисой Шалматов – таємниця генія.

Сисой Зотович Шалматов – постать, безперечно, геніальна, людина, яка фактично започаткувала українську скульптуру. Народився Шалматов в 1720 році в Росії, в Осташковій Слободі поблизу Твері. Після закінчення Тверського народного училища в 1749 році переїздить до Курська, де відкриває власну майстерню. В 1752 році з, невідомих причин, Сисой Шалматов емігрує до України і оселяється в містечку Охтирка на Сумщині, де у нього також з’являється власна майстерня і учні.З помічникомвиконав іконостаси для Троїцького собору в Курську (після 1754),Знаменської, Богоявленської, Петропавлівської церков Знаменського монастиря (1754-64), соборні церкви в Охтирці (1755-60), Спасо-Преображенської церкви Лубенського Мгарськоґо монастиря (1763), собору в Лохвиці (1767). У 1768-73 Ш. на замовлення кошового отамана П.Калнишевського створив величний різьблений іконостас і статуї для Покровської церкви у Ромнах.Ось як оцінює роботу в Покровській церкві один із провідних спеціалістів у галузі народного й професійного українського зодчества Тит Геврик із США: «Одним з найкращих зразків іконостасів був у церкві св. Покрови в Ромнах (скульптор С. Шалматов, 1768-1773). Він був виконаний винятково розкішно в стилі рококо, типовому для українсько­го різьблення по дереву, середини XVIII ст. Іконостас з чотирьох рядів був настільки високий, що деталі його верхівки, увін­чаної скульптурною композицією Отця небесного серед хмар і путів, ледве можна було розглядіти з землі. В третьому ряді цього іконостасу були дерев'яні статуї на консолях св. Захарії, св. Аарона, св. Іоанна Хрестителя