Ліквідація Запорізької Січі

Реферат на тему:

Остання Запорізька Січ. Ліквідація та її історичне значення

Українське козацтво в другій половині XVII – XVIII ст.

У період Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657рр.) Запорізька Січ, як державна й військова організація, поступово втрачала свою роль. Це було визначено декількома обставинами:

• У результаті Національно-визвольної війни козацьке військо звільнило значну територію України;

• На звільнених тиранах почалося формування гетьманських владних інститутів;

• Міста Гетьманщини перетворювалися на політичні центри Української держави;

• Богдан Хмельницький створив регулярну армію, що складалося з козаків та селян;

• центр міжнародного політичного життя був перенесений до гетьманської столиці;

• Запорізька Січ підпорядковувалася гетьманській організації.

Під час Національно-визвольної боротьби на Запоріжжі залишилися невеликі козацькі загони, очолені кошовим, якого призначив Богдан Хмельницький. Представників Січі гетьман навіть не запрошував на козацькі ради. На його думку, на той час запорожці вже не відігравали такої значної ролі в житті суспільства, як на півстоліття раніше.

Запорізька Січ

у період Руїни

Після підписання Богданом Хмельницьким Березневих Статей Січ почала відокремлюватися від Гетьманщини й відігравати власну роль у політичному житті України. Уже за часі Руїни Запоріжжя відновило свої позиції, тут переховувалися опозиційні до гетьманської влади сили. Проте на самій Січі вже не було колишньої єдності – поступово тут виникло декілька політичних творів:

- проросійський

- орієнтований на Туреччину й Крим.

Після підписання між Польщею та Росією в 1667 році Андрусівського миру Запоріжжя мало перейти під юрисдикцію Росії та Польщі. Та якщо Річ Посполита жодним чином не впливала на козацтво, то стосунки запорожців з Росією значно зміцнили. Незважаючи на всі зусилля Москви заручитися підтримкою Запоріжжя, козаки поступово змінювали свою орієнтацію, вони прагнули миру з турками й татарами, а натомість були налаштовані проти Москви.

У 1667 році поширилися чутки, нібито московські залоги мають зайняти Кодак і Кременчук. У результаті запорожці вбили царського посла Ладиженського, який їхав з посольством до татар, а кошовий Петро Суховієнко уклав з Кримом договір про боротьбу з Московською державою.

Після підписання з Польщею „Вічного миру” Запорізька Січ офіційно увійшла до складу Російської держави. Московський цар, воліючи використати у власних інтересах запорізьких козаків, надав їм чимало привілеїв, зокрема:

• передав у володіння нові території;

• забезпечив грошима, провіантом та бойовим спорядженням;

• не втручався в козацьке самоврядування ту суд.

Проте це не заважало козакам виступати проти Москви, особливо, коли йшлося про побудову московських фортець. Так, у 1687-1689рр. запорожці протестували проти зведення московських фортів під Самарою, у 1700 році – на кордоні з Туреччиною. Питання про залоги було одним з каменів спотикання між запорожцями і гетьманом Іваном Мазепою.

Чортомлицька(Стара) Січ

Центром Запоріжжя була Чортомлицька Січ, розташована на о.Чортомлик (Базавлук) при впаданні в Дніпро його протоки Чортомлик. Заснована як фортеця 1652 року, а її перший детальний опис датований 1672 роком. Згідно з цим описом Чортомлицька Січ була оточена глибоким ровом, тринадцяти метровим валом та оснащена баштами. У центрі укріпленої фортеці лежав великий майдан та стояли будинки старшини. На Січі постійно перебувало від 6 до 12 тис. козаків.

Характер внутрішніх відносин не змінився. Керівним органом козацтва Чортомлицької Січі була загальна військова рада; як і раніше, відбувалися вибори козацького керівництва. За старою традицією січове товариство поділялося на курені та паланки. Чортомлицька Січ мала підпорядковуватися гетьману Лівого берега. Та кошові намагання уникати цих стосунків, підтримуючи прямі контакти з московським урядом. На запорізьких землях розташовувалися російські війська, якими командували царські воєводи.

У вільний від походів час козаки вели інтенсивне господарське життя, що грунтувалося на рибальстві, мисливстві, бджільництві, скотарстві й хліборобстві. Досить значного поширення на Січі досягли й військові ремесла: виготовлення пороху, зброї, а також традиційне для козацтва добування солі. Запоріжжя підтримувало тісні економічні зв’язки з Лівобережною та Правобережною Україною, Слобожанщиною та Росією. Із Січі вивозили на продаж коней, худобу, рибу, віск, мед, хутра тощо, а завозили сюди хліб, сукна, зброю, боєприпаси.

За кілька століть на Січі посилилося соціальне розшарування серед козацтва:

• козацька старшина зосередила у своїх руках великі земельні володіння й багатства;

• козацькі „низи” були в повній залежності від запорізької „верхівки”.

• козаки, що походили з колишніх селян – утікачів, змушені були працювати в маєтностях своїх керівників.

Усе наведене вище призвело до соціального протистояння. Проте на Січі не було кріпосницьких порядків, тому сюди тікали всі знедолені з різних кінців України. Січ залишилася могутнім бастіоном української державності.

Найвідомішими кошовими отаманами Чортомлицької Січі, які переобирались кілька разів, були Іван Сірко та Кость Го

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать