Історичний розвиток українського національного відродження

Зміст

Вступ

1.Політика царського уряду в українському питанні другої половини 19 ст.

2.Наслідки революції та громадянської війни

3.М.Драгоманов і Українське національне відродження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Метою наукового дослідження є висвітлити особливості українського питання другої половини 19 ст.

Предметом наукового дослідження є особливості українського питання другої половини 19 ст.

Об ’ єктом наукового дослідження є українське питання другої половини 19 ст.

Актуальність теми Аналіз цього питання дозволить акцентувати увагу на певних визначальних сторінках українського державотворення. Слід зазначити, що після поразки Наполеона в Росії 1812 р. в Європі відновилися жорстка реакція абсолютизму, а в Росії — гноблення царизму. Як наслідок, в Україні виникають таємні товариства і формуються на західноєвропейський взірець масонські ложі (нелегальні угруповання, які ставили перед собою передовсім гуманістичні й соціальні завдання, а пізніше в них почали проникати ліберальні ідеї). Найбільшу масонську ложу було засновано під назвою "Любов до істини" в Полтаві. Членами її були відомий український письменник І. Котляревський та історик В. Лукашевич. Лукашевич намагався утворити Малоросійське товариство з метою боротьби за політичну незалежність України. Водночас у Києві виникла ложа "Об'єднаних слов'ян", членами якої були здебільшого польські поміщики та російські інтелігенти. Менші ложі діяли в Житомирі, Кременці, Рафалівці на Волині. Багато членів масонських лож в Україні ввійшли до складу декабристських товариств. У 1821 р. в Тульчині, на Поділлі, утворилося Південне товариство декабристів, керівництво яким здійснював полковник П. Пестель. Воно мало свої філії у Кам'янці й Василькові на Київщині.

У 1823 р. в Новгороді-Волинському виникло Товариство об'єднаних слов'ян, засновниками якого були брати Борисови та І. Горбачовський, українці за походженням.

1.Політика царського уряду в українському питанні другої половини 19 ст.

Політика царського уряду в українському питанні другої половини 19 ст. була вкрай жорстокою та нищівною. Царський уряд жорстоко розправився з декабристами. Але їхня діяльність, їхні волелюбні ідеї, відкритий виступ проти самодержавства й кріпацтва, мужність і героїзм стали взірцем для майбутніх поколінь борців за соціальне й національне відродження. Під впливом повстання декабристів на початку 1826 р. у Харківському університеті виник таємний політичний гурток, членами якого було 20 студентів, службовців, офіцерів. Вони читали і поширювали революційні твори, що закликали до повалення самодержавства. Таємний гурток протягом 1827—1830 pp. діяв також у Ніжинській гімназії вищих наук, членами якого були викладачі та гімназисти, зокрема майбутні письменники М. Гоголь, Є. Гребінка. Але врешті й ці осередки вільнодумства було розгромлено, а їхні учасники потрапили під суворий нагляд поліції і втратили можливість працювати та навчатися. На боротьбу проти самодержавства в 40-х роках XIX ст. стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції, Незадоволені тільки культурно-просвітницькими заходами, вони в ході боротьби проти національного гноблення висували загальні суспільно-політичні вимоги ліквідації самодержавно-кріпосницького режиму, встановлення демократично-республіканської форми правління, державної незалежності України.Зазначені організації вимагали повалення самодержавства, створення республіканського ладу, скасування кріпосного права, запровадження освіти для всіх станів, надання політичних свобод і соціальної рівності всім громадянам. Офіційна влада царського уряду робила все для того, щоб знищити будь-які прояви українського національного духу. У1863 р міністр внутрішніх справ П. Валуэв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій Малоросійською «говіркою» дозволялося друкувати лише художні твори. Громади були розлущені. Припинив роботу часопис «Основа»[2,c.512]. Валуєвський циркуляр завдав величезної шкоди розвиткові українського національного руху. Лише на початку 70-х років внаслідок послаблення цензури В.Антонович зі своїми однодумцями відновлює роботу громад, створивши «Стару громаду». Придбавши російськомовну газету «Киевский телеграф», члени громади перетворюють її на свій друкований орган. Через своїх прихильників у Галичині громадівці почали використовувати й україномовну пресу, зокрема часопис «Правда». З їхньої ініціативи у Львові було створено Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка. Важливою подією стало заснування 1873 р. у Києві відділу Російського географічного товариства. Невдовзі, однак, переслідування з боку уряду посилилися. Олександр II за висновками спеціальної комісії заборонив публікацію українських книжок, використання української мови, викладання її у початковій школі, заборонив діяльність громад. Усі ці поліцейські заходи були зведені у спеціальному указі, який цар підписав у травні 1876 р. в м Емс (Німеччина)[5,c. 261]. Емський указ поклав край надіям українофілів на можливість культурницької діяльності в умовах самодержавства. Особливо негативно це вплинуло на М.Костомарова. В.Антонич і П. Митецький продовжували шукати компромісні варіанти підтримання українського руху. Б.Грінченко і О.Кониський стояли на позиціях радикальних реформ та