Битва під Жовтими Водами. Битва під Корcунем

На середину лютого 1648 р. в руках повстанців була вже Січ, були певні сили і були союзники – татари.

Події на Січі не пройшли непомітно для поляків. Але відомості поки що були неясні, бо козаки діяли обережно. До повернення Хмельницького з Криму кошовий отаман встиг зібрати в Січ усе Низове Запорізьке Військо. Але при тому нікому не роз'яснювали причини збору. Тому польська розвідка не могла щось ясне вивідати. До Варшави доходили тільки неясні чутки. Король Владислав думав, що Хмельницький почав виконання його, короля, плану. Владислав навіть наказав коронному гетьману М.Потоцькому, що командував тоді польськими військами в Україні, не чинити ніяких ворожих акцій проти козаків. Та Потоцький був ближче до подій і бачив їх краще. 21 березня він відповів королю, описавши йому дійсний стан справ і цілі козаків. Потоцький писав королю, але не дуже то чекав його розпоряджень, бо ще 13 лютого він віддав канівському полковнику наказ: "спіши якнайскоріше на Запоріжжя, аби того бунтівника погромити..."

На допомогу йому давалися полковники чигиринський і переяславський, а також 200 драгунів із Кодака. 20 лютого той же Потоцький видав універсал до всіх козаків із вимогою видати Хмельницького і припинити "сваволю". Обіцяючи, що при невиконанні вимоги "...не тільки від мене життя свого не будете певні, але теж і від татар, і від Москви. Всюди вам буде та сваволя засуджена."

Універсал Потоцького, природно, не мав успіху і в березні надії на просту і швидку ліквідацію повстання минули. Настав період якоїсь непевності – що і як робити. Почалися інтенсивні дії політичними каналами. Вже було ясно, що козаки єднаються з татарами, а тому пробували вплинути на татар. Із Москвою у поляків на той час був договір про, сучасними словами, "мир, дружбу і взаємодопомогу". Добивалися тепер взаємодопомоги, щоб посунути Москву проти козаків. Думали і про те, як би штовхнути таки козаків на море проти турків і цим відвести "розряд" у сторону.

Дипломатичній грі поляків із Москвою немало допомагала та обставина, що там довго не знали про повстання Хмельницького. Тільки 13 квітня Москва через свого севського воєводу дізналася про якогось пана Лаща, що зібрав із "запорізьких козаків і всяких литовських людей "воров" вісім тисяч", взяв Кодак, став "на Запорогах" і хоче йти на Вишневецького за те, що той у нього забрав маєтності.

В умовах такої "інформованості" полякам легко було дати версію про те, що татари хочуть разом із козаками напасти на Польщу і Москву і вимагати від Москви, згідно договору, спільних дій проти тих татар і "зрадників – козаків". У цьому напрямі і діяла польська дипломатія. Напад козаків із татарами на Москву зовсім не сприймався у Москві, як річ неможлива, там іще свіжими були спогади про участь козаків у взятті поляками Москви в 1640р.

Та на дипломатію треба немало часу, а його, з огляду на швидкий ріст потужності повстанських сил, не було. Тому паралельно йшов збір сил. Тому у квітні 1648р. Польща почала діяти силою. 30-тисячне військо рушило на Запоріжжя. Кількість для тих часів велика. Особливо коли згадати, що це було добре навчене військо.

Між Чигирином і Черкасами головні сили під командою коронного гетьмана М.Потоцького і польного гетьмана М.Калиновського зупинилися. Проти повстанців пішла тільки частина під командою сина Потоцького – Стефана і королівського комісара над реєстровими козаками Я.Шемберга. Справа в тому, що поляки надумали при цьому використати проти українських козаків-повстанців українських же, але реєстрових, своїх ніби козаків. Чим це кінчилось – побачимо далі.

Від Чигирина-Черкас до Запоріжжя треба йти вниз по Дніпру. Польські сили знову розділилися на дві частини. Одна, під командою Потоцького і Шемберга, йшла сушею. В ній було 4 тисячі поляків і 2 тисячі реєстровців. Друга, під командою генеральних осавулів І.Барабаша та І.Караїмовича, пливла човнами по Дніпру. В ній було 2 тисячі іноземців – найманців і 4 тисячі реєстровців.

Проти них було 5 тисяч повстанців і 4 тисячі татар. Всього 9 тисяч. Поляки ж мали 12 тисяч. Але поділ польських сил на окремі групи, що йшли на повстанців різними шляхами, був помилкою, Хмельницький її побачив і поспішив нею скористатися. Всі сили повстанців рушили назустріч сухопутній частині поляків. Одночасно були вислані кінні дозори на берег Дніпра. Коли човни з польськими силами наблизились, козаки із дозорів почали кричати, звертаючись до козаків-реєстровців у човнах, розповідаючи їм про цілі повстання і закликаючи приєднатися. Реєстровці із човнів зійшли на берег і зібрали "чорну раду". Барабаша та Ілляша, які хотіли тому завадити, тут же вбили. Справа йшла досить організовано, бо у реєстровців були вже люди, готові на неї. Очолив цю справу кропивнянський сотник Філон Джалалій. Його потім "чорна рада " обрала наказним гетьманом і вирішила приєднатися до Хмельницького. Ось так швидко і просто польська армія втратила 4 тисячі реєстровців та іноземців найманців.

На той час сухопутна частина поляків перейшла ріку Жовті Води. Хмельницький був там близько. Взнавши від розвідників, що поляки перейшли Жовті Води, Хмельницький швидко рушив назустріч, і вже 19 квітня почалися бої між передовими загонами. Потоцький, дізнавшись про втрату на Дніпрі, повернув назад, на правий берег Жовтих Вод і заклав там табір, окопавши його