Оборона Киева 1941р. Трагедія армії Південно-Західного фронту. Генерал-полковник М. П. Кирпонос

НПУ ім. Драгоманова.

Реферат на тему:

Оборона Києва 1941р. Трагедія армії Південно-Західного фронту. Генерал-полковник М. П. Кирпонос .

Студента IV курса заочного відділення

історичного факультету

Петракова Олександра.

Київ-2002.

Період з липня по вересень 1941 р. в Україні був ней­мовірно тяжким для Червоної армії, яка в нерівних кро­вопролитних боях робила відчайдушні спроби затримати просування фашистських полчищ. Багато її підрозділів і частин потрапляли в оточення, втрачали зв'язки з вищим командуванням, сусідніми частинами, далеко не всім вдавалося з боями вирватися з оточення. Більшість гинула або потрапляла у ворожий полон. На­магання Ставки опанувати обстановку на місцях не давало належного ефекту. Інколи накази «зверху» лише свідчили про нерозуміння справжнього становища, у якому опини­лася діюча армія. Такою, наприклад, була директива вій­ськам: при відступі бойову техніку закопувати в землю.

Вирішальні бої на території України розгорнулися на житомирсько-київському, уманському та одеському напрямках. Німецьке командування планувало швидко розгромити дислоковані тут великі угруповання Червоної армії, захопити територію України, а потім здійснити прорив на Кавказ і в Закавказзя.

У перших же боях відчулася гостра нестача озброєння, боєприпасів і пального. Відчувалася розгубленість, навіть безпорадність у військах перед шаленим натиском броньованих полчищ ворога, які, прикриті з повітря літаками, рвалися вперед.

Ставка Верховного Головнокомандування, Генераль­ний штаб, командування напрямками й фронтами вживали всіх можливих заходів для переформування та зміцнення боєздатності частин і з'єднань. Проте, незважаючи на контрудари радянських військ, ворог продовжував, хоч і дещо повільнішими темпами, ніж у червні, просуватися в глиб території СРСР.

З початку липня депресія від невдач Червоної Армії, що охопила було Сталіна, змінилася гарячковою, імпульсивною, волюнтаристською діяльністю. Вона проявлялася у некомпетентному втручанні у складні воєнні проблеми, у яких тоді він мало що тямив. Цим Сталін завдав великої шкоди керівництву бойовими діями безпосередньо на фронтах.

Ведучи оборонні бої, частини Червоної Армії завдавали ворогові значних втрат, гальмуючи його просування. Головною воєнно-політичною подією літньо-осінньої кампанії 1941 р. на території України була оборона Києва. Німці кинули на цю ділянку великі сили, передусім тан­ки, авіацію. 11 липня німецьким військам вдалося прорвати рубіж у центрі Новоград-Волинського укріпрайону і вийти на підступи до Києва. Почалася оборона столиці України. Стійкий опір військ Київського укріпрайону зірвав спроби ворога захопити місто з ходу. Під час цих боїв ворожу танкову атаку поблизу села Ставище на Житомирському шоссе відбив загін воїнів 144-го стрілецького полку 28-ї гірсько-стрілецької дивізії під командуванням молодшого лейтенанта Д. І. Шепеленка. Відбиваючи безперервні атаки, бійці гранатами і пляшками з запалювальною сумішшю підпалили 26 танків. Більшість воїнів загинула. Ті, що залишилися живими, були поранені, але продовжували битися. Загинув і Д. І. Шепеленко, який з останньою в`язкою гранат кинувся під ворожий танк.

30 липня німецькі війська ноновили наступ, але в середині серпня, наштовхнувшись на сильний опір захисників Києва, припинили штурм оборонних рубежів. Отже, київська оборона, відволікаючи великі сили противника, сприяла стабілізації становища на московському напрямку.

Та наприкінці серпня 1941 р. воєнна обстановка в Україні ускладнилася. Вороже командування повернуло з центрального напрямку на південь сильне танкове угрупування, форсувавши Дніпро. Захисники Києва опинилися перед загрозою оточення. Штаб Південно-Західного фронту й особисто командуючий, генерал М. П. Кирпонос (див. додаток ), звернулися до Ставки Верховного Головнокомандування за дозволом негайно відвести війська з напівоточеного Києва. Але Сталін, виходячи з принципу «триматися до кінця», категорично заборонив залишати Київ. І певні підстави у нього для цього були. Адже ще на початку серпня 1941 р. він прямо звернувся до М. П. Кирпоноса і першого секретаря ЦК КП(б)У М. С. Хрущова із запитанням, чи є можливість не допустити, щоб німці форсували Дніпро і оточили Київ. Обидва співрозмовники Сталіна категорично цого запевнили, що ні в якому разі не дадуть противнику як «перейти на лівий берег Дніпра, так і взяти Київ».

Тим часом становище дедалі загострювалося. Німецьке командування ретельно і холоднокровне готувало для ра­дянських військ величезний «котел». У наказі № 29 по 17-й німецькій армії від 10 вересня говорилося: «Беручи до уваги різні ознаки, слід зробити висновок, що противник кинув на оборону рубежа Дніпро—Десна свої останні сили. Тактичні бойові дії він також переважно веде при від­сутності резервів. Боєздатність багатьох бойових з'єднань противника є низькою. Це становище необхідно викори­стати шляхом граничної концентрації сил з тим, щоб від­вернути вихід основних сил противника з оточення». 11 ве­ресня начальник штабу Південно-Західного фронту (у недалекому минулому військовий атташе в Німеччині) ге­нерал Тупиков, характеризуючи обстановку, яка скла­лася, відверто писав начальнику Генерального штабу Шапошникову: «Початок зрозумілої для вас катастрофи — справа двох днів». Відповідь на ім'я командуючо­го військами Південно-Західного фронту Кирпоноса продиктув

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать