Феномен культури стародавнього Риму

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

ФЕНОМЕН КУЛЬТУР И С ТАРОДАВНЬОГО РИМУ

ПЛАН

1. Періодизація, витоки та особливості культури елінського світу.

2. Зображення життя імперії в ораторстві, літературі та театрі Риму.

3. Релігійне життя Стародавнього Риму.

4. Розвиток наукових знань римлян.

5. Використана література.

1. Періодизація, витоки та особливості культури елінського світу.

У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі періоди: етруський (VIII—II ст. до н. є.), "царський" (VIII—VI ст. до н. є.), Римської республіки (510—31 рр. до н. є.), Римської імперії (31 р. до н. є. — 476 р. н. є.).

У VIII ст. до н. є. високого культурного рівня досягла Етрурія (Середня Італія). Тут утворилась найдавніша цивілізація на Апеннінському півострові. Етруски поклонялись пантеону добрих і злих демонів, душам померлих предків. На поховальних бенкетах знаті рабів примушували битися до смерті. (З цього звичаю у римлян пізніше виникли бої гладіаторів.)

У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо помітне у розписах гробниць та скульптурах тварин.

Етруські міста були чітко розплановані, мали численні гробниці, що нагадували будинки з чотирискат-ним дахом. Усередині гробниці були прикрашені багатим розписом: зображеннями бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіаторів, сцен з грецьких міфів.

Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку. На кришках саркофагів зображувалися бенкетуючі чоловіки і жінки, статуї Аполлона, Капітолійсь-кавовчиця.

Поступово у мистецтві етрусків посилювалися скорботні мотиви. Зображення спортивних ігор, веселощів змінили жахливі демони, похмурі картини потойбічного світу. На мистецтві етрусків позначився занепад етруського суспільства. У III ст. до н. є. Етрурія була завойована Римом.

Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на культуру Рима, який у VI ст. до н. є. був залежним від Етрурії. Римляни запозичили в етрусків деякі релігійні обряди, типи житлових будинків з внутрішніми подвір'ями, мистецтво відливання бронзових скульптур.

Основою найдавніших римських релігійних вірувань був анімізм. Для римлянина світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями, які опікувались кожною дією, кожним кроком людини. Кожна людина мала свого духа-охоронця.

Найвище положення в ієрархії богів посідали Юпітер — бог неба та Марс — бог війни. Богів римляни уявляли у безособовій формі, не встановлювали їм ідолів або скульптур, влаштовували лише вівтарі для приношення жертв.

Найважливішим вважалося ретельне виконання всіх культових приписів, порядку жертвоприношень. У римлян досить швидко сформувався прошарок жерців, які знали всі тонкощі культу і стежили за його дотриманням. До антропоморфізму римляни перейшли у VI ст. дон. є.

Наприкінці VI ст. до н. є. після встановлення аристократичної республіки розпочалося збагачення римсь­кої культури насамперед грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим духам не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон головних божеств: Юпітера — бога неба, дощу, грому, блискавки, Юнони — богині неба і шлюбу, Нептуна — бога морів, Мінерви — богині мудрості та ремесла, Марса — бога війни, Венери — богині плодів і кохання, Аполло-на — бога Сонця і мистецтв, Діани — богині Місяця та полювання, покровительки тварин, Вулкана — покровителя ремесла, Вести — богині домашнього вогнища, Меркурія — бога шляхів і торгівлі, Церери — богині землеробства.

З II ст. до н. є. у Римі стали поширюватися культи східних божеств: малоазійської богині Кібели — Великої Матері богів, єгипетський культ Осіріса — божества природи, що вмирає й оживає, та культ іранського бога світла Мітри.

Найбільшого поширення з філософських течій елліністичного світу в Римі набули епікуреїзм і стоїцизм. Видатним послідовником Епікура був римський філософ та поет Тіт Лукрецій Кар. У поемі "Про природу речей" він розвинув учення Епікура.

Провідними жанрами римської літератури у III ст. до н. є. були епос і драма. З епічних творів до наших часів збереглися лише уривки. Краще відомі твори римських комедіографів Плавта і Теренція.

Тіт Макцій Плавт є автором більш як ста комедій, що з них до нас дійшли лише 17. Серед них — "Хвалькуватий воїн", "Віслюки", "Скарб" та ін. Він прославляв давні римські звичаї, трудівників, що живуть бідно, але чесно, висміював скнарість, легковажність.

Публій Афер Теренцій — автор шести комедій прагнув передусім показати благородні риси людини, її роздуми над вибором життєвого шляху. На відміну від Плавта, який вважав кохання затьмаренням, Теренцій перший в історії римської літератури виступив як продовжувач грецької традиції, зображуючи кохання як високе почуття.

Він уславився не лише як драматург, а й як витончений стиліст, що писав бездоганною літературною мовою.

2. Зображення життя імперії в ораторстві, літературі та театрі Риму.

Гостра політична і соціальна боротьба, що розгорнулася в Римі з другої половини II ст. до н. є., сприяла появі прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів, трактатів державного діяча і письменника Марка Порція Катпона Старшого, у яких він закли

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать