Селянські реформи в Україні ХІХ ст

Рефератна тему:

Селянські реформи в Україні ХІХ ст.

Зміст

1. Селянська реформа 1861 року. Зміни в правовому положенні селян.

2. Особливості здійснення селянської реформи в Україні

3. Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській імперії і Західній Україні.
У другій половині ХІХ ст. в Російській імперії відбулася заміна феодальної соціально-економічної формації капіталістичною. Становлення і розвиток капіталістичного укладу відбувалися в умовах скасування царизмом кріпосницького права. В Україні цей процес розвивався за загальними для всієї Росії закономірностями, але водночас у ньому проявлялися особливості, зумовлені історичними умовами та політикою, що проводив царизм стосовно України.

В Україні, як і в центральних районах Росії, утвердження нового капіталістичного соціально-економічного устрою означало активний розвиток усієї промисловості, сільського господарства, торгівлі. В 60—70-х роках ХІХ ст. царський уряд Росії провів державні реформи з метою пристосувати самодержавний лад Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку. Реформи торкнулися різних напрямків суспільно-політичного життя. У різні роки були проведені:

— селянська реформа 1861 року;

— земська реформа 1864 року;

— міська реформа 1870 року;

— фінансова реформа 1864 року;

— судова реформа 1864 року;

— шкільна реформа 1860—1964 років;

— військова реформа 1864—1874 років;

— поліцейська реформа та інші.

Основне місце серед них займала селянська реформа, яка скасувала кріпосне право в Російській імперії.

Селянська реформа 1861 року. Зміни в правовому положенні селян.

У першій половині XIX ст. сформувались соціально-політичні передумови для буржуазних реформ у Росії. Кріпосне право стри­мувало розвиток ринку і селянського підприємництва.

Кримська війна стимулювала швидкий розвиток промисловості, поразка у війні показала неефективність соціальної і економічної сис­теми в Росії. За період з 1856 до 1860 р. в Росії виникає така кількість акціонерних компаній, яка перевищує їх чисельність за попередні двадцять років.

Кризова ситуація проявилась у збільшенні кількості селянських повстань і революційного руху.

У лютому 1855 р. на престол вступив Олександр її, який у бе­резні 1856 р. виступив з промовою перед верхівкою дворянства в Москві. Говорячи про звільнення селян, він сказав: "набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу". Після цього з'явилася велика кількість проектів і пропозицій про відміну кріпосного права.

19 лютого 1861 р. імператор затвердив ряд законодавчих актів щодо конкретних положень селянської реформи. Були прийняті цент­ральне й місцеве положення, у яких регламентувався порядок і умови звільнення селян і передачі їм земельних наділів, їх головними ідеями були: селяни отримують особисту свободу, до завершення викупної угоди з поміщиком земля переходила в їх користування. Наділення землею здійснювалось за, добровільною домовленістю поміщика і селянина: перший не міг давати земельний наділ менше нижчої норми, встановленої місцевим положенням, другий не міг вимагати наділу більше, максимальної норми, передбаченої в тому ж положен­ні. Уся земля в 34 губерніях поділялась на три категорії: нечорно­земна; чорноземна і степова. Кожна група поділялась на декілька місцевостей із урахуванням якості грунту, чисельності населення, рів­ня торговельно-промислового і транспортного розвитку. Для кожної місцевості встановлювались свої норми (вища .і нижча) земельних на­ділів. Передбачалось безвикупне виділення “подарункових наділів” розміри яких могли бути менші мінімальних, встановлених у по­ложенні.

Подушний наділ складався з садиби і орної землі, пасовищ і пус­тирів. Землею наділялись тільки особи чоловічої статі.

Власність на землю зберігалась за поміщиком аж до здійснення викупної угоди, селяни на цей період мали право тільки користувати­ся наділом, залишаючись "тимчасово зобов'язаними".

Викупний договір між поміщиком і селянською общиною зат­верджувався мировим посередником. Садибу можна було викупити в будь-який час, польовий наділ зі згоди поміщика і всієїобщини. Піс­ля затвердження договору всі відносини сторін (поміщик - селянин) припинялись, і селяни ставали власниками.

Суб'єктом власності в більшості регіонів ставала община,, у дея­ких районах - селянський двір. В останньому випадку селяни одержу­вали право спадкового розпорядження землею.

Селяни одержували право займатися торгівлею, засновувати підприємства, вступати в гільдії, звертатися в суд на рівних підставах з представниками інших станів, вступати на службу.

Селяни платили викуп за садибну і польову землю. При цьому 25 % викупної суми вони платили готівкою при здійсненні викупної угоди, решту суми поміщики одержували із скарбниці (грошима і цін­ними паперами), її селяни повинні були разом з процентами виплачу­вати на протязі 49 років. Поліцейський і фіскальний апарат уряду по­винен був забезпечити своєчасність цих виплат. Для кредитування ре­форми були створені Селянський і Дворянський банки.

У період "тимчасової зобов'язанбсті" селяни залишались відок­ремленими в правовому .відношенні станом. Селянська община зв'я­зувала своїх членів круговою порукою: вийти з общини можна було, тільки виплативши половину боргу, що залишався, і..

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать