Історія відкриття та дослідження пітекантропів

План

Вступ

1. Історія відкриття пітекантропів

2. Дослідження пітекантропів

Список використаної літератури

Вступ

Пітека́нтроп (грець. πίθηκος—«мавпа» і ἄνθρωπος — «людина»), «яванська людина» — назва першого з відомих науці екземплярів викопного виду людина прямоходяча (Homo erectus), людини, яка передує неандертальцям і сучасним людям. [1, 6]

Пітекантроп жив у середньому плейстоцені, близько 1,5 мільйонів — 500 тисяч років тому. Пітекантроп мав невисокий зріст (ледве більше 1,5 метрів), пряму ходу й архаїчну будову черепа (товсті стінки, низька кість чола, виступаючі надочні валики, скошене підборіддя). По обсязі мозку (900—1200 см³) займав проміжне положення між людиною умілою (Homo habilis) і неандертальською людиною, людиною розумною.

Прямих доказів того, виготовляв пітекантроп знаряддя чи ні немає, тому що кісткові останки на острові Ява виявлені в перевідкладеному стані, що виключає знаходження знарядь. З іншого боку, у тих же шарах і з тією ж фауною, що й знахідки пітекантропа, зроблені знахідки архаїчних знарядь. Крім того, серед пізніших знахідок (синантроп, гейдельбергська людина, атлантроп),що належали до того ж виду Homo erectus або близьким видам (Homo heidelbergensis, Homo ergaster, Homo antecessor), знайдені знаряддя тієї ж культури, що і яванські. Тому є підстави думати, що яванські знаряддя були зроблені пітекантропами. [1, 7]

1. Історія відкриття пітекантропів

Великим досягненням передової науки наприкінці XIX ст. з'явилися знахідки останків ще більш високоорганізованих істот, ніж австралопітек. Останки ці датуються вже цілком четвертинним періодом, що ділиться на два етапи: плейстоцен, що тривав приблизно до VIII-VII тисячоріччя до н.е. і дольодовиковий і льодовиковий час, і сучасний етап (голоцен). Відкриття ці цілком підтвердили погляди передових натуралістів XIX ст. і теорію Ф. Енгельса про походження людини.

Однією із самих чудових знахідок людей була знаменита знахідка першого пітекантропа, або людини прямоходячої, виявленого голландським дослідником Еженом Дюбуа в 1891 р. Захоплений ідеями Дарвіна, Дюбуа поїхав на півострів Ява, щоб спробувати знайти там сполучну ланку між людиною й мавпою. Він зробив відкриття, що було оцінено вченими як найважливіший доказ правильності теорії походження людини від вищих мавп. [3, 26]

Через місяць розкопок на березі ріки Соло біля села Триніль був виявлений скам'янілий мавпячий кутній зуб, а ще через місяць, у жовтні 1891 — черепна кришка, після чого Дюбуа робить висновок, що ці частини належать великій людиноподібній мавпі. Ще через рік в 14-ти метрах від місця знахідки була знайдена людська стегнова кість, яка була також віднесена до останків невідомого людиноподібного. За формою стегнової кістки був зроблений висновок про прямоходіння, а сам новий вид названий Pithecantropus erectus (мавполюдина прямоходяча). Пізніше в трьох метрах від черепної кришки був знайдений ще один кутній зуб.

У грудні 1895 року в берлінському суспільстві антропології, етнології й доісторії зібралася конференція з метою підведення висновків із приводу останків, виявлених Дюбуа. Достаток примітивних рис, властивій черепній коробці пітекантропа (низьке похиле чоло, масивний надочноямковий валик і ін.), обумовило скептицизм тодішнього наукового співтовариства стосовно знахідки як до можливого предка людини, а президент Суспільства Рудольф Вирхов навіть заявив:

«У черепі є глибокий шов між нижнім зводом і верхнім краєм орбіт. Такий шов знаходять тільки в мавп, а не в людини, тому череп повинен був належати мавпі. На мій погляд ця істота була твариною, гігантським гібоном. Стегнова кістка ніяк не пов'язана із черепом.» [3, 31]

Відразу ж після відкриття залишків пітекантропа довкола нього виникла жвава полеміка. Висловлювалися погляди про те, що черепна коробка належала величезному гібонові, сучасному мікроцефалу, просто сучасній людині, і придбала свої характерні риси під впливом посмертної деформації й т.д. Але всі ці припущення не одержали підтвердження при ретельному порівняльно-морфологічному дослідженні.

Навпаки, воно незаперечно довело, що своєрідність знахідки не може бути пояснене за рахунок патології. Крім того, починаючи з 30-х років XX сторіччя на півострові Ява були знайдені залишки ще майже 20 подібних же особин. Лише після виявлення інших, краще збережених, останків Homo erectus, сумніви в приналежності пітекантропа до роду Homo відпали. Таким чином, у реальному існуванні пітекантропів не доводиться сумніватися.

В 1936 р. у Моджокерто, також на Яві, був знайдений череп дитини пітекантропа. Там же виявилися кості тварин, у тому числі кілька більш древніх, нижнньоплейстоценового часу. В 1937 р. місцеві жителі доставили в Бандунгську геологічну лабораторію із Сангирана найбільш повну кришку черепа пітекантропа, зі скроневими костями, а потім у Сангирані ж були виявлені й інші останки пітекантропа, у тому числі ще два черепи. Усього в цей час відомі останки принаймні семи осіб пітекантропа.

Інша чудова знахідка залишків людини ранньоплейстоценової епохи була зроблена в 1954 – 1955 р. у Північній Африці. На жаль, вона ще більш фрагментарна, ніж знахідки на півострові Ява. Були виявлені лише нижні щелепи неповної схоронності, що належать трьом індивідуумам, і які одержали назву Atlanthropus mauritanicus. Однак вони з

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать