Український колабораціонізм у Другій світовій війні

Українці складали 50% (більше 30 мільйонів людей) від тих, хто потрапив в окупацію. Українські частини поліції вермахту і СС, а також українці-колабораціоністи в інших гітлерівських формуваннях, на думку російського історика С. Дроб’язка, складали 20% від всіх колабораціоністів, але українські історики вважають, що до 25%. І російські, й українські історики погоджуються на цифрі 250 000 українців-колабораціоністів. З них у вермахті і СС — 130 000 чоловік і 120 000 чоловік — у поліції і самообороні.
Не враховано до 40 000 "угро-русинів” і "росіян” українського походження, які служили у союзників фашистської Німеччини, Румунії, Угорщини та Словаччини. Таким чином, майже 300 000 чоловік з приблизно 1,5 мільйона колабораціоністів (а з врахуванням військовослужбовців румунських, угорських, словацьких і фінських фашистських формувань — всього до 2 мільйонів колабораціоністів — жителів СРСР і білоемігрантів).

Першим чинником значного зменшення українського колабораціонізму було те, що у 1941 р. 277 761 українець-військовополонений були відпущені по домівках до 6 жовтня 1941 року, як і 40 000 прибалтів, білорусів і німців СРСР. В 1942 — 1944 рр. на службу до німців перейшло 823 230 полонених.
(Згідно з директивою німецького верховного командування від 06.10.41 практика відпускання військовополонених була відмінена, а в німецькі частини вермахту дозволялося брати на службу тільки росіян і українців, за винятком членів ВКП(б)-комуністів, ОУН-Б-бандерівців і карних злочинців, всі решта — в національні легіони.)

КРИЗА УКРАЇНСЬКОГО КОЛАБОРАЦІОНІЗМУ 1941 – 1942 РОКІВ

Другим чинником, що різко зменшив українські колабораційні формування, було проголошення ОУН-Б-бандерівцями незалежності України 30.06.41 у Львові і спроба ОУН-М-мельниківців проголосити незалежність України в Києві, придушена СД в кінці 1941 р., а також небажання загострювати стосунки із союзниками: Румунією, Угорщиною і Словаччиною, і це спровокувало фашистський терор проти ОУН-Б, а потім і ОУН-М, причому проти мельниківців — терор тільки на території рейхскомісаріату України, в зоні окупації вермахту, Румунії і Угорщини.
Нацистська партія і СС керувалися ідеологічними установками: "Українці — це слов’яни-"унтерменші”, які мають право тільки на мотику і мітлу”.
Роздратування генералітету вермахту викликала боязнь втратити 40 румунських, угорських і словацьких дивізій (1 мільйон солдатів), що ніяк не могла компенсувати гіпотетична 500 000 українська армія, яку обіцяли колабораціоністи. Крім того, генералітет вермахту побоювався спровокувати зростання російського націоналізму в РСЧА, яке могло викликати посилення опору РСЧА і зростання втрат вермахту.
Як наслідок:
розформовано загони Боровця-Бульби (Український полк (поліції) імені "Холодного Яру”) чисельністю декілька тисяч чоловік;
поміщено в концтабори керівників ОУН-Б на чолі зі С. Бандерою, страчено до 6000 членів ОУН-Б і ОУН-М, включаючи більше 300 керівників;
розстріляно всіх командирів українських частин поліції — "петлюрівці”, що сформували антирадянські загони в Центральній і Східній Україні за "ініціативою знизу”, до приходу німців.
У генеральному комісаріаті "Сталіно” (нинішні Донецька і Луганська області) розгорілася тиха війна між місцевою колабораційною "елітою” і оунівським підпіллям, що вщухла тільки після того, як оунівці в помсту на терор колабораціоністів почали знищувати сім’ї керівників бургомістратів і української допоміжної поліції генерального комісаріату.
Розформовано "Київський полк” поліції (так званий Буковинський курінь), а Управління Київської міської поліції сформовано під командою німецьких офіцерів, офіцери-оунівці — частково розстріляні.
Полк вермахту "Десна” групи армій "Центр”, що планувався до формування як український, був сформований як російський.
57-й охоронний полк "Вільного козацтва” групи армій "Центр”, що формувався як український, був переформований в російський козацький.
Припинено формування української "Сумської” дивізії (встигли зібрати 10 000 добровольців).
Припинено формування Українського козацького корпусу в Дніпропетровську з трьох дивізій (встигли зібрати 15 000 добровольців).
Більшість українських батальйонів УВВ "Осттруппен” Оствербанда вермахту (у тому числі всі батальйони груп армій "Південь”, А і Б) роззброєні і переформовані в транспортні, постачальницькі і будівельні.
Українські частини Абверу, батальйон "Роланд” — 350 чоловік і абтлунг "Нахтігаль” — 286 чоловік переформовані в 201-й ШУМА-батальйон з 650 чоловік, направлений до Білорусі.
Переведені з рейхскомісаріату України до Росії, Білорусі, Прибалтики і Польщі половина українських ШУМА-батальйонів, їх замінили російські, козацькі, польські, прибалтійські і кавказько-мусульманські частини. На кожен український батальйон на території рейхскомісаріату України приходилося по 3 — 4 російських, включаючи козацькі, по одному польському або прибалтійському, і по 2 — 3 кавказько-мусульманські батальйони.
У рейхскомісаріаті України німцями було сформовано тільки один український полк поліції і більше 40 полків (до 200 батальйонів) неукраїнських колабораційних частин (10 охоронних корпусів, дивізій і бригад).
Третій чинник, що зменшив український колабораціонізм, — українофобія фашистських режимів союзників 3-го Рейху.

УКРАЇНА — В