Англія та Франція наприкінці XIX — на початку XX ст.

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

Англія та Франція наприкінці XIX — на початку XX ст.

ПЛАН

1. Англія та наприкінці XIX— на початку XXст. Політичний та економічний розвиток. Занепад колоніальної могутності.

2. Франція наприкінці XIX— на початку XXст. Еволюція державного устрою та економічної системи.

3. Використана література.

1. Англія та наприкінці XIX — на початку XX ст. Політичний та

економічний розвиток. Занепад колоніальної могутності. Ірландська проблема.

Наприкінці XIXст. Англія пережила найбільш три­валу і тяжку кризу, що з 1873 р. охопила промисловість, сільське господарство, торгівлю, фінанси. Впродовж 1870—1914 рр. вона втратила світову промислову мо­нополію. Загальне промислове виробництво країни за цей час подвоїлося (але в світі воно зросло у чотири рази). Замість третини світової індустріальної продукції (як було раніше) на частку Англії припадала тепер лише сьома частина. На початку 80-х рр. її обігнали СІЛА, на початку XXст. — Німеччина. Англійські товари втра­тили конкурентоспроможність у змаганні з німецьки­ми і американськими. Однак Англія ще займала перше місце у світі за обсягом вивезення капіталу. її торговель­ний флот залишався світовим перевізником (половина американських товарів перевозилася англійськими суд­нами), вона мала наймогутніший військово-морський флот. Англійський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою.

При владі, змінюючи одна одну, перебували Лібе­ральна (віги) чи Консервативна (торі) партії. Ліберальна партія на чолі з Уїльямом Бенджаміном Гладстоном і Консервативна партія на чолі з Дізраелі обстоювали інте­реси великого капіталу, крім того, консерватори також представляли інтереси великих землевласників. Нама­гаючись залучити на свій бік масового виборця, ліберали були змушені здійснювати соціальні реформи. Консер­ватори основну увагу приділяли зовнішній політиці, хоч і вдавалися інколи до обмеженого соціального реформу­вання.

За ліберальних урядів Гладстона було збільшено дер­жавне фінансування початкової освіти, запроваджено іспити при вступі на державну службу, а також парла­ментську реформу: парламентські вибори стали таємни­ми, а закон 1884 р. розширив коло виборців. Консерва­тори у відповідь скасували заборону на страйкові піке­ти, урівняли в правах робітників і підприємців перед су­дом, заборонили працювати дітям до 10 років тощо.

Як консерватори, так і ліберали здійснювали активну колоніальну політику. Консервативний уряд Солсбері встановив контроль над Суецьким каналом, направив війська на о. Кіпр, вів війну проти бурських республік — Трансваалю і Оранжевої вільної держави, в 60-ті рр. проти Афганістану, завершив загарбання Бірми, Ма­лаккського півострова, Судану. За ліберального уряду Гладстона було окуповано Єгипет, розпочато війну в Су­дані, захоплено Уганду.

Колоніальна експансія Англії стала причиною англо-бурської війни (1899—1902). Бури, нащадки голланд­ців, які переселилися у Південну Африку, підкорили місцеве населення і понад два десятиріччя чинили опір англійцям. Відкриття тут покладів золота підштовхнули Англію до підготовки агресії проти бурів. Бури, переко­навшись у безпосередній загрозі їхній незалежності, ого­лосили війну Англії, однак сили були нерівні і 1902 р. бури були змушені підписати мирний договір, за яким Трансвааль і Оранжева вільна держава стали англій­ськими колоніями. Згодом вони були об'єднані з іншими англійськими колоніями в Південно-Африканський союз, що став англійським домініоном¹ .

Серед внутрішніх проблем найгострішою була ірланд­ська. У 60—80-ті рр. в Ірландії посилився національно-визвольний рух. Ірландська буржуазія висунула про­граму самоврядування (гомрулю) для Ірландії в межах Британської імперії. В Ірландії розпочався рух непокори. Ірландська фракція в палаті громад проводила обструк­цію діяльності англійського парламенту. На початку 1886 р. ліберальний кабінет Гладстона розробив помірко­ваний план гомрулю: в Ірландії створювався місцевий парламент, але найважливіші питання внутрішньої полі­тики мав вирішувати Лондон. Проте й така поміркова­на поступка наштовхнулась в Англії на рішучий опір. Навіть серед лібералів відбувся розкол. Уряд Гладстона пішов у відставку.

Монополізація виробництва в Англії призводила до посилення експлуатації робітників і загострення соці­альних проблем. Організатором руху робітників за поліп­шення їхнього економічного становища були тред-юніо­ни, що об'єднували висококваліфікованих робітників. Посилилася також боротьба неорганізованих робітників (мітинги та демонстрації безробітних, страйки робітни­ків сірникових фабрик, газових заводів Лондона, лондон­ських докерів). У країні формувався "новий юніонізм" — тред-юніони низькооплачуваних, некваліфікованих робітників. 1893 р. виникла незалежна від тред-юніонів Робітнича партія, що вела боротьбу за обрання в палату громад представників робітничого класу.

Підприємці вирішили послабити вплив тред-юніонів. 1900 р. під час страйку на залізниці долини Тафф за­лізнична компанія подала в суд на залізничників, вима­гаючи виплати збитків, що їх компанія зазнала від страй­ку. Інші компанії почали наслідувати приклад залізнич­ної компанії. Тоді за рішенням Конгресу тред-юніонів на конференції було засновано Комітет робітничого пред-ставництва для проведення в парламент р