Політичні відносини між Іспанією та Латинською Америкою наприкінці 70-х - початку 80-х р ХХ ст

Реферат на тему:

“Політичні відносини між Іспанією та Латинською Америкою наприкінці 70-х – початку 80-х роках ХХ ст.”

Одним з основних об'єктів уваги індустріально розвитих держав продовжує залишатися Латинська Америка, будучи ареною зіткнення інтересів США, Західної Європи і Японії. Особливу роль у боротьбі за вплив на Латинську Америку продовжує грати Західна Європа, де, на ряді зі старими, що займають традиційно ключові позиції в сфері торгівлі з країнами Латинської Америки, усе активніше починають виявляти себе більш слабкі держави, у тому числі й Іспанія.

Специфіка положення Іспанії в сучасній системі міжнародних відносин визначається її традиційними зв'язками не тільки з країнами Европи, але також з арабським світом і з Латинською Америкою.

В умовах франкистскої диктатури (1939-1975 р.), знаходячись у политичній ізоляції, Іспанія виступала на міжнародній арені в якості молодшого і нерівноправного партнера США і ведучих країн Заходу.

З падінням франкізму в 1975 році почався новий етап в історії Іспанії. В іспанській історичній літературі він одержав назву "постфранкістський період" чи "період демократизації". Процес демократизації политичного життя Іспанії торкнувся всіх аспектів, у тому числі і зовнішній політиці країни. Нові політичні сили, що прийшли до влади, висунули як основну задачу вихід їхньої міжнародної ізоляції.

Сприятливі умови для активізації іспанської зовнішньої політики, у тому числі для проникнення іспанських капіталів економіку Латинської Аме-рики, були зв'язані з ростом самостійних виступів латиноамериканських країн на світовій арені і підвищенням темпів їхнього економічного розвитку, який супроводжувався процесом імпортзамінної індустріалізації, що породжувало необхідність пошуку нових ринків і джерел фінансування.

Процес мирний перехід від франкистской диктатури до режиму демократії в Іспанії викликав великий інтерес у широких кіл латиноамериканської громадськості. Це створювало можливості для складання нових форм відносін між Іспанією і латиноамериканськими країнами, що розглядали їх як важливий канал для зміцнення свого співробітництва з Західною Європою, бачили в них один з можливих шляхів подолання однобічної залежності від США. Ці можливості зросли після приходу до влади в Іспанії Соціалістичної робочої партії (ІСРП). Значно зросла роль Іспанії в дозволі проблем країн латиноамериканського континенту й у процесах, зв'язаних із врегулюванням регіональних конфліктів у цьому районі земної кулі. В останні роки в іспанській політиці в Латинській Америці з'явився новий аспект, зв'язаний із вступом країни в ЄС і посиленням взаємодії цього впливового "центра сили" на внутрішню і зовнішню політику Іспанії.

Демонтаж франкистских структур після смерті каудільо супроводжувався підвищенням економічної і політичної активності широких шарів населення в Іспанії, гострою внутрішньополітичною боротьбою, формуванням основних концептуальних підходів ведучих політичних партій Іспанії до питань зовнішньої політики. У цих умовах відбувався процес становлення латиноамериканського курсу уряду Союзу демократичного центра на чолі з А.Суаресом. При цьому особливий упор їм робився на ту обставину, що Іспанія традиційно прихильно ідеям нейтралітету, та стоїть поза блоками. Спираючись на позаблокову позицію, використовуючи гасла єдності іспаномовних націй, уряд А.Суареса стало проводити в Латинській Америці політику наведення "мостів довіри", яка значно розширила політичний діалог з країнами регіону. Іспанії удалося домогтися успіхів у зближенні з регіональними організаціями в Латинській Америці. Уряд Іспанії виступив з ініциативою створення Іберо-американського співтовариства націй.

Активність Іспанії, спрямована на встановлення політичного діалога і розвитку торгово-економічних зв'язків з державами Латинської Америки, її гнучка позаблокова політика в другій половині 70-х років у цілому були схвально зустрінуті в країнах регіону. Іспанія ставала "привилейованим співрозмовником" латиноамериканських країн.

Однак, успішно початий процес відновлення відносин Іспанії з латиноамериканськими країнами наприкінці 70-х років стикнувся з визначеними труднощами, а саме: на тлі економічних ускладнень і внутрішньополітичних протиріч, що загострилися, у країні, а також згортання процесів розрядки, визначився відхід правлячих кіл Іспанії від позаблокової лінії в зовнішній політиці, намітилося явне і більш тісне зближення з західними союзниками і НАТО. Поворот правлячих кіл Іспанії до початку 80-х років убік атлантизма, вступ Іспанії в 1982 році в НАТО і виникла у свя-зи з цим визначена підпорядкованість зовнішньої політики Іспанії стратегії НАТО викликали сторожкість у латиноамериканських країнах, внесли ускладнюючий елемент у відносини між іспаномовними країнами. В усьому цьому наочно проявився тісний взаємозв'язок внутрішньої і зовнішньої політики перших постфранкистских урядів.

Установлені ще в часи франкистской диктатури зв'язку ІСРП із демократичними колами латиноамериканської громадськості значно зміцніли в другій половині 70-х років. У ході передвиборної кампанії 1977 року соціалісти в якості одного з основних гасел своєї зовнішньополітичної програми висунули вимогу активізації відносин із братерськими латиноамериканськими країнами.

Позитивна програма іспанських соціалістів щодо розвитку контактів з латиноамериканськими країнами складала