Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років

Реферат з історії України

«Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років»

План

1. Вибори до Верховної Ради України (ВРУ) 1990 p. Прийняття Декларації про державний суверенітет України

2. Спроба державного перевороту в СРСР і ставлення до нього різних суспільно-політичних сил

3. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, вибори Президента України

4. Припинення існування СРСР, історичне значення проголошення незалежності України

5. Створення нових владних структур в незалежній Україні

6. Партійне життя у 90-ті роки. Молодіжний та студентський рух

1. Вибори до Верховної Ради України (ВРУ) 1990 p. Прийняття Декларації про державний суверенітет України

1990 р. в Україні розпочався перший етап державотворення - після виборів до Верховної Ради УРСР у березні цього року остання стала працювати у парламентському режимі. Після того, як Російська Федерація прийняла декларацію про державний суверенітет Росії, ВР УРСР 16 липня 1990 р.прийняла перший законодавчий акт, виходячи з якого розпочалося будівництво незалежної української держави - Декларацію про державний суверенітет України. У ній було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю й закріплено три види суверенітету - державний, народний і національний.

Документ проголосив державний суверенітет України - верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки у межах її території; національний суверенітет - невід'ємне право української нації на самовизначення; народний суверенітет - народ України (громадяни всіх національностей, які проживають в Україні) визнано єдиним джерелом державної влади. Декларація складається з 10 розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.

Декларація закріпила право народу України на володіння, використання і розпорядження національними багатствами держави. Україна проголосила своє право на власні Збройні сили, внутрішні війська і органи державної безпеки, участь у міжнародних відносинах, як самостійна держава. У відповідності до Декларації було виправлено статті Конституції, а пізніше проголошено самостійність і утворення незалежної української держави.

2. Спроба державного перевороту в СРСР і ставлення до нього різних суспільно-політичних сил

19-21 серпня 1991 р. військово-партійна бюрократія зробила останню спробу врятувати СРСР і свою монопольну владу в ній шляхом державного перевороту. «З метою захисту життєво важливих інтересів народів і громадян Союзу РСР» Державний Комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який очолив віце-президент СРСР Г. Янаєв, вирішив припинити діяльність небажаних новому режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських організацій і масових рухів, заборонити мітинги, вуличні походи, демонстрації та страйки, запровадити комендантську годину та обшук громадян, встановити контроль над засобами масової інформації (цензуру). Інша постанова ДКНС обмежила перелік центральних і московських газет кількома лояльними, на погляд ДКНС, виданнями. Під приводом дотримання надзвичайного стану у Москву було введено війська. ДКНС планував спершу нейтралізувати Україну, а після розгрому демократії в Росії ввести війська до Києва, Львова, Донецька, Харкова та деяких інших міст, ліквідувати суверенітет республіки і зародки народовладдя.

Тогочасний Голова Верховної Ради Л. Кравчук досить стримано сприйняв пропозицію представників Народної ради (демократичної фракції парламенту) щодо об'єднання зусиль у боротьбі проти перевороту, попередив їх про можливі наслідки, закликав до спокою, щоб не спровокувати введення надзвичайного стану.

Обтічною й невизначеною виявилася і заява Президії Верховної Ради УРСР, прийнята після майже дводенної дискусії ввечері 20 серпня і опублікована лише 22 серпня. Пропонувалося зробити все, щоб уникнути дестабілізації становища й загострення соціально-політичної ситуації, утриматися від страйків, мітингів і маніфестацій (як того і вимагав ДКНС).

Найрадикальнішим було внесене на вимогу представників Народної ради положення, що постанови ДКНС «не мають юридичної сили на території України». Не погоджуючись з перестрахованою позицією обережних противників і потаємних прихильників перевороту, частина членів Президії і народних депутатів (В. Гриньов. О. Ємець, Д. Павличко, В. Пилипчук, Л. Танюк, І. Юхновський та В. Яворівський) оголосили власну заяву, в якій утворення та дії ДКНС визнавалися неконституційними і незаконними, проголошувалася підтримка демократичних сил Росії, в разі спроб захоплення влади у республіці народ закликався до непокори.

Представники Народної ради, що зібралися 19 серпня 1991 р. у Спілці письменників, заявили протест проти антиконституційного державного перевороту і вирішили згуртувати опозиційні сили. Наступного дня на засіданні Народної ради утворилася коаліція «Незалежна демократична Україна», яка об'єднала 27 партій і рухів.

Народний Рух України вже до середини дня 19 серпня підготував заяву з приводу державного перевороту в СРСР. У ній ДКНС названо неконституційним органом. Навпаки КПУ з