Дискусія як метод навчання історії в школі

Реферат на тему:

Дискусія як метод навчання історії в школі

Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокими процесами демократизації, висуває нові вимоги до шкільної історичної освіти. Вона повинна не тільки допомогти учням засвоїти систему наукових знань, а й сформувати здатність в них творчо мислити, аргументовано захищати власну точку зору, критично ставитися до джерел інформації.

Одим із шляхів розв’язання цих завданнь є організація спілкування школярів на уроках історії за допомогою впровадження дискусійних методів.

Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів .Вона значною мірою сприяє розвитку мислення,дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку.Тому мета дослідження полягала у вивченні основних видів організації дискусії, ,а також виявленні особливостей її застосування як методу навчання.

У перекладі з латинської мови дискусія (discussio) означає розгляд,дослідження.Енциклопедичний словник дає визначення дискусії як пуб­ліч­ного обговорення певного суперечливого питання або проб­леми.[9,400]

У науковому обігу термін “дискусія” вживається у різних значеннях, а саме: як просте обговорення, учасники якого висловлюють думки, доповнюючи та уточнюючи певні судження чи факти, або як суперечку,зіткнення різних точок зору,позицій,підходів.У той же час дискусію дуже часто ототожнюють з полемікою, цілеспрямованим, емоційним, пристрасним відстоюванням уже наявної, сформованої та незмінної позиції. На думку М.Кларіна,відомого фахівця з педагогічної інноватики, головною рисою навчальної дискусії є цілеспрямований та впорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошука істини. Але,як вважає дослідник ,цілеспрямованість - це не підпорядкування обговорення завданням учителя, а зрозуміла кожному учневі спрямованість на пошук нових знаннь– орієнтира (для майбутньої самостійної роботи) або знань – оцінки (фактів, подій, явищ). Цей показник яскраво виявляється при підбитті підсумків обговорення.

М.Кларін наголошує на тому, що справжня дискусія не повинна бути дидактичною ілюстрацією чи засобом формулювання заданої тези (хоча часто буває, що вона стає засобом переконання в тій чи іншій точці зору), а є вільним обміном думками, якими б непопулярними чи несподіваними для інших вони не були.

Взаємодія в навчальній дискусії будується не на висловлюваннях її учасниками по черзі власних думок, а на їх змістовно спрямованій самоорганізації, зокрема зверненні учнів один до одного та вчителя з метою поглибленого та різнобічного обговорення ідей, точок зору, проблем.

Суттєвою ознакою навчальної дискусії є діалогічна позиція педагога, що реалізується в спеціальних організаційних зусиллях та атмосфері спілкування, яка підтримується всіма учасниками дискусії [3]. Поштовхом до обговорення є створення за допомогою дискусійних питань проблемної ситуації. Оскільки ці питання найчастіше мають соціальний характер, дискусії широко використовують при викладені суспільних дисциплін. У навчанні історії цей метод застосовують значно рідше. Але за схемою проведення він схожий до дискусії з соціальних предметів. Відомий американський педагог і дослідник в галузі культури Ж.Барзун так сформулював вимоги до її організації: “Проведення дискусії на історичному матеріалі потрібно починати з формулювання конкретного історичного запитання. Не слід запитувати, хто був правий, а хто ні. У центрі уваги має бути імовірний перебіг подій. Що було б можливим за тих чи інших обставин? Що міг зробити або не зробити той чи інший історичний діяч для досягнення своєї мети? Чи дійсно мета відображала інтереси тієї соціальної групи, представником якої він є?Чи були можливі альтернативні дії ?і т.ін.” [12; 18].Питання, яке пропонується учням, не повинно бути категоричним і надавати можливість для виявлення різних точок зору, де одна не виключає іншу.Воно має включати протиріччя та труднощі пов’язані з виучуваною проблемою, а також актуалізувати раніше засвоєні знання та створювати умови для прояву творчих здібностей учнів.

У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній педагогічній науці не існує єдиної точки зору щодо сутності дискусії як дидактичної категорії. Ряд авторів (М.Кларін, С.Мельникова, Л.Яворовська) вважають її формою організації навчання, наголошуючи на особливостях дискусії, пов’язаних з додатковими вимогами до організації уроку взагалі (утворення учнівських груп, розміщення учнів у класі). Інші дослідники (Ю.Бабанський, Б.Лихачов, І.Підласий, О.Савченко, С.Смирнов, В.Оконь) розглядають дискусію як метод навчання, але відносять його до різних груп методів. Так, польський учений В.Оконь, класифікуючи методи за їх дидактичною метою, включає дискусію до групи методів засвоєння знань. Російська дослідниця Т.Ільїна називає групу методів, до яких належить дискусія, методами здобуття нових знань, закріплення і вироблення умінь і навичок. Відомий автор С.Смирнов розглядає дискусію серед методів розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів. О.Савченко наголошує на тому, що дискусія передбачає організацію спілкувально-мовленевої діяльності, тому відносить її до словесних методів навчання [3, 130].

За класифікацією Ю.Бабанського, дискусія належить до методів стимулювання мотивації навчально-пізнавальної діяльності [1, 358]. У той же час Б.Лихачов, використовуючи класифікацію методів поетапного навчання, вважає, що дискусія на