Шляхи формування нової української національної ідеї

Нова українська національна ідея: «Україна – найкраща країна Європи»
та її двигун «Кожній багатодітній родині – по хатині»

Автор: Мосейчук Віталій Володимирович, економіст, керівник проекту журналу «Податкове планування»

Резюме

Проаналізувавши історію України, історію українськіх національних ідей, ідеї інших народів, науково-технічний та природний потенціал України, її проблеми та потреби, автор сформулював та обґрунтував нову українську національну ідею «Україна – найкраща країна в Європі» та її двигун «Кожній багатодітній родини – по хатині».

На думку автора сама ця ідея має дати орієнтири розвитку держави, суспільства, поєднати українців та вивести Україну не лише з економічної кризи, але і на провідні позиції як в Європі, так і світі.

Ідею сформульовано та обґрунтовано автором в 2007 році в книзі «Українська національна ідея». Замовити книгу можна за посиланням http://www.marazm.org.ua/e-shop/zakaz_uni.html

За Вікіпедією[1] , національна ідея – це акумулятор прогресивних національних програм , політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Національна ідея становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

Прикро казати, але відмова від національної ідеї фактично записана в Конституції України, оскільки її частина друга статті 15 говорить про те, що «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова ». Навіть ідеологія існування української держави не є для цієї держави обов’язковою... В той же час на кожних виборах політики часто грають на людських почуттях до національної ідеї. Україна досягала попередньої національної ідеї щодо політичної незалежності України, але в умовах глобалізації, економічної кризи, слабкості національного капіталу, несприятливої економічної політики, політичної нестабільності, ми не досягли ані економічної незалежності, в т. ч. енергетичної, ані культурної. Більше того ситуація в цих сферах загрожує і втраті політичної незалежності. США народили Рузвельта, Франція - генерала де Голля, Німеччина - Ерхарда, Китай - Ден Сяопіна, Чилі - Піночета. Кожного з цих людей знають не лише в їхніх країнах, але і в цілому світі тому, що їх об'єднує одна обставина: в смутні для націй часи вони за допомогою національних ідей стали керманичами та вивели їх з кризового стану. З'явилися такі люди і в колишніх соціалістичних країнах - Польщі, Чехії, Словакії, країнах Балтики. Але Україна ще не випестила такого лідера.

Ситуацію може виправити нова українська національна ідея, яка сформулює мету (місію) України в цьому світі, дасть людям світло у кінці темного тунелю української історії та примусить інші держави враховувати інтереси України.

Відповідно до пункту 3.1 Стратегії національної безпеки України[2] стратегічними пріоритетами політики національної безпеки є досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання як об’єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Стратегія передбачає задля цього поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному розумінні.

Мені запам’яталося таке відверте висловлювання: «Останнім часом в українській пресі дедалі частіше лунають плачі, жалі й нарікання на те, що навіть на тринадцятому році незалежності наша еліта так і не спромоглася сформувати, сформулювати, витворити якусь привабливу для більшості українців національну ідею. І сумно і смішно, що такі висловлювання, як правило, лунають із вуст людей, котрі, за всіма ознаками й класифікаціями, якраз і мали б бути тією українською елітою»[3] .

Як показують дані соціологічних досліджень, переважна більшість жителів України вважають, що за роки незалежності так і не була вироблена національна ідея, здатна об'єднати країну (65%), але 10% вважають, що така ідея існує. Одночасно відсутність національної ідеї свідчить не про недолугість та апатичність українського народу, а про інтелектуальну заляканість наукової, культурної та духовної еліти в Україні. Саме відсутність національної ідеї є доказом того, що останні 100-300 років у нас систематично вбивалося все інтелектуальне життя, присвячене цій темі.

Однак потенційні національні ідеї в Україні є. Це ідея економічної та культурної незалежності та самобутності, ідея нейтралітету України, ідея вступу до НАТО чи ЄС, ідея конкурентоспроможності України, проведення футбольного чемпіонату ЄВРО-2012, ідея добробуту українського народу і кожного його громадянина, ідея Тараса Шевченка: «Україна без холопа та пана», національна ідея від Миколи Міхновського «Самостійна Україна – від Сяну до Дону», « Україна для українців», « Україна - понад усе», « Київ – другий Єрусалим» тощо. На жаль, внутрішньою українською «національною ідеєю» у нас досі є сумнозвісна «моя хата скраю» та «своя сорочка ближче до тіла», а ще гірше, що у сус