Історіографія історії Сербії та Чорногорії

Історіографія історії Сербії та Чорногорії

СЕРБСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ.

Зародження сербської історичної науки відбувалося в умовах національного відродження, яке почалося наприкінці ХVІІІ ст. Історіографія була ідейною зброєю в національній боротьбі за відновлення незалежності. Сербські землі в той час знаходились в складі Австрійської (Воєводіна) та Османської імперій.

Історична думка зароджувалася та розвивалася під впливом ідей просвітництва та романтизму.

Центром історичних досліджень були (Матіца сербська, гурток керловатського митрополита С. Стратимировича).

ПРОСВІТНИЦЬКИЙ НАПРЯМОК.

Витоки сербської історіографії пов’язані з діяльністю Й. РАЇЧА (1726-1801). Освіту отримав в Росії. Видав чотиритомник “Історія різних слов’янських народів, особливо болгар, хорватів та сербів” у 1794-1795 рр. Основну увагу приділив історії середньовічної Сербії. З патріотичних позицій розглядав історію південнослов’янських народів як єдине ціле. Критично ставився до народних переказів про історичні події, не вважав їх історичним джерелом.

ВУК С. КАРАДЖИЧ (1787-1864) - фундатор сербської історичної науки. Учасник Першого сербського повстання. Побував у Росії, був знайомий з істориком М. Карамзіним, співробітничав з німецьким вченим Л. Ранке.

В праці “Сербський словник" (1818) подає опис суспільних інституцій та суспільних явищ Сербії кінця XVIII- початку XIX ст., тлумачення термінів. Автор нарисів про Перше сербське повстання, біографії його 13 визначних діячів. В Росії видав працю “Життя та подвиги Мілоша Обреновича". Праці зберігають наукове значення. Приклав багато зусиль для пошуків та публікації історичних джерел.

РОМАНТИЧНИЙ НАПРЯМОК .

П. СРЕЧКОВИЧ (1834-1909). Освіту отримав в Росії, засновник першої кафедри сербської історії у Великій школі в Бєлграді в 1882 р. У своїх статтях розглядав історичну науку насамперед як засіб виховання національних та патріотичних почуттів. Автор досліджень з періоду середньовічної та двотомної “Історія сербського народу” (1884-1888 рр). Широко використав як джерело народні перекази, яких ставився некритично.

Утворення сербської держави наприкінці ХІХ ст. мало важливе значення для подальшого розвитку історичної науки. Правлячі кола Сербії, громадськість поширювали ідею об’єднання всіх південнослов’янських народів в єдину федеративну державу. Історична наука відігравала значну роль в обґрунтуванні цієї ідеї.

Виникли нові та продовжували діяти існуючі наукові центри. В 1886 р. на основі Наукового товариства було засновано Сербську академію наук та мистецтв. В 1905 р. Велику школу було перетворено в Бєлградський університет. Продовжувалась діяльність Матиці сербської в місті Нові Сад. Видавалися наукові часописи.

КРИТИЧНИЙ НАПРЯМОК.

Змінив романтичний напрямок і набрав домінуючого становища. Назву отримав тому, що його представники критикували праці вчених романтичної школи.

І. РУВАРАЦ (1832-1905) - фундатор напрямку. Насамперед відомий як тонкий критик та дослідник історичних джерел. Притримувався принципу, що історична істина має бути підтверджена вірогідними джерелами, всебічно перевіреними. Важливе значення археографічної праці “Огляд місцевих джерел старої сербської історії". Автор невеликих праць середньовічної проблематики.

С. НОВАКОВИЧ (1842-1915) - вчений, політичний діяч, самий видатний представник напрямку. Велике значення мали його публікації документів, першим в Сербії розпочав класифікацію джерел та видання зводів документальних матеріалів. Історіософія ґрунтувалася на засадах ідеалізму. Проблематика наукових досліджень різноманітна: від середньовіччя до найновішої для його часу історії Сербії. Найважливіші праці: “Серби та турки в XIV-XV ст. ”, “Проніари та баштинники", “Повстання проти дахіїв у 1804 р. ”, “Відродження Сербської держави", “Іцків мир", “Конституційне питання та закони часів Карагеоргія", “20 років конституційної політики в Сербії 1883-1903 рр. ”

Й. РІСТІЧ (1831-1899) - вчений політичний діяч, один із значних дослідників зовнішньої політики Сербії в ХІХ ст., праці якого насичені багатим фактичним матеріалом. Праці: тритомник “Зовнішні відносини Сербії нового часу", двотомник “Дипломатична історія Сербії в часи сербських воєн за визволення та незалежність".

М. ВУКІЧЕВИЧ (1867-1930) - автор цінних праць з історії Першого Сербського повстання та боротьби за автономію Сербії. Використав, зібрані ним в архівах, велику кількість джерел. У найважливішій праці - двотомнику “Карагеоргій” виклав концепцію, проміжну між романтичним і критичним напрямками.

Д. ПОВЛОВИЧ (1866-1920) - використав архіви Австії у дослідженні історії XVIIIст., зокрема в монографіях “Сербія в часи останньої австротурецької війни.1788-1791 рр. ”, “Фінанси та господарство в часи австрійського правління в Сербії.1718-1739 рр. ”. Першим почав вивчати національний рух у Воєводині в середині ХІХ ст. у праці “Сербія та сербський рух у південній Угорщині 1848-1849 рр."

М. ГАВРІЛОВИЧ (1866-1924) - в тритомнику “Князь Мілош Обреновіч" прагнув розглядати події сербської історії як складову частину загальноєвропейської історії.

С. СТАНОЄВИЧ (1874-1937) - єдиний із вчених напрямку створив узагальнюючу працю “Історія сербського народу” (1908 р). Періодизацію с