Дискусійні методи у вивченні нової історії в школі

Реферат на тему:

Дискусійні методи у вивченні нової історії в школі

У сучасних умовах формування демократичної держави й громадянського суспільства в Україні постають нові завдання історичної освіти. Шкільна історична освіта має дати учням не лише суму нових знань, але й сприяти серйозній внутрішній роботі щодо формування власного ставлення до ідей, цінностей, інформації, обробка та відбір якої потребує від школярів чимало знань, а також уміння аналізувати факти й судження та аргументовано захищати власну точку зору.

Отримана учнями інформація в межах однієї теми базується на різних джерелах, які можуть суттєво відрізнятися одне від одного, бути суперечливими. Тому школярам важко зорієнтуватись у великій кількості фактів та їх інтерпретацій. Завдання педагога полягає в допомозі учневі не тільки розібратися в отриманій інформації, а й виробити власну позицію щодо неї. Реалізація цього завдання може відбуватися різними методами, найбільш поширеними з яких є такі: подання суперечливого змісту навчального матеріалу вчителем, спеціальна організація обговорення суперечливих питань учнями на уроці, а також за допомогою постановки дискусійних питань.

Сучасний російський педагог Б.Лихачов зазначає, що в будь – якому навчальному предметі існує суперечливий матеріал [7, с.402]. Підтвердженням тому є підручник з нової історії Л.Жарової, І.Мішиної та А.Михєєва, в якому автори ставлять учням питання: “Чому гинуть цивілізації?” і пропонують такі відповіді та аргументи: 1) одна з найважливіших причин – знищення природного та штучного середовища. Це може відбуватись як унаслідок природних катастроф, так і внаслідок вторгнення людини в природу; 2) цивілізації можуть зникати ще й тому, що руйнується соціум – спільнота людей. Це може статися як результат внутрішніх потрясінь – громадянські війни, повстання, розпад держави, але частіше людська спільнота руйнується під впливом вторгнення кочовиків або “великих переселень народів” Наприкінці тексту школярам пропонується самостійно подумати над висунутою проблемою: “Чи існують інші причини зникнення цивілізацій, які залишаються загадкою й сьогодні” [5, c.27].

Інший російський науковець В.Сластьонін вважає, що ситуації пізнавальної суперечки необхідно організовувати, лише тоді вони привертають увагу учнів до різних точок зору й можуть бути створені на будь –якому уроці при вивченні звичайних, не дискусійних з першого погляду питань. Для цього достатньо запропонувати учням висловити власні судження щодо причин того чи іншого явища, обґрунтувати власну точку зору щодо стійких, сталих явищ. При цьому обов’язковою умовою дискусії є наявність як мінімум двох протилежних точок зору з проблеми, що вивчається. Щодо питань, які використовуються під час обговорення, вони, на думку вченого, повинні містити життєво важливу, значущу для школярів проблему, яка по справжньому їх хвилює. Питання, що пропонуються для обговорення, готуються заздалегідь, до їх розробки доцільно залучати самих школярів [10, с.304].

Відомий учений-педагог Ю.Бабанський не розглядає проблему постановки питань, вважаючи, що дискусія може бути спеціально організована, незалежно від змісту матеріалу. Він пропонує два способи її організації. Перший – ситуація учбової суперечки створюється вчителем у будь-який момент уроку при вивченні будь-якої теми. Для цього достатньо запропонувати учням висловити власну думку щодо причин того чи іншого явища або обґрунтувати ту чи іншу точку зору. Другий спосіб – спеціально організована дискусія, коли учні за завданням учителя вивчають учбову та науково-популярну літературу та з різних поглядів аналізують ті чи інші явища. В цьому випадку школярі є прихильниками різних концепцій. На його думку, метод дискусії доцільно використовувати під час спільного розв’язання проблеми класом або групою учнів при поглибленому вивченні предмета, а також на факультативних заняттях. Її головна мета – обговорення наукових положень [9].

Прикладом організації на уроці обговорення декількох точок зору, висловлених різними науковцями, може бути навчальне заняття з теми “Великі географічні відкриття”. Учням пропонується питання на зразок: “Вчені по-різному визначають головні причини Великих географічних відкриттів: на думку А.Гуревича, – це дух підприємництва, а також віра в необмежені людські можливості; за визначенням І.Бірюльова, – це “жага до золота”; за Ю.Віппером, – це турецькі завоювання та боротьба з мусульманами. Думку кого з цих учених підтримуєте ви?

Це питання можна розглянути методом панельної дискусії. На етапі пояснення нового матеріалу запрошується експертна група, яка складається з 3 – 4 учнів і вони пропонують свої аргументи на підтримку того чи іншого положення:

1–й аргумент: На Заході більш-менш чіткі географічні уявлення були лише відносно Європи та Ближнього Сходу. В середні віки було відомо, що десь на Сході є країна Індія, яку колись завоював Олександр Македонський. Незважаючи на те, що знань було мало, товари зі Сходу набули широкого розповсюдження на Заході: тканини, особливо шовкові, цукор, пряності. Тому головна причина, що спонукала багатьох піти на пошук нових земель, – дух підприємництва, потяг до земних благ, який був характерним для пізнього середньовіччя, а також віра в необмежені людські можливості, породжена епохою Відродження [3, c.300].

2–й аргумент: Добування коштовних металів вже не могло задовольнити потреби європейців, кількість яких постійно з