Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст.

Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст.

Історичний досвід вчить, що стрижнем системи економічних зв’язків між виробництвом і сферою споживання є торгівля. Основне її завдання полягає у доведенні вироблених товарів до споживача. Аналізуючи попит на певні групи товарів на ринку, торгівля впливає на виробництво. В залежності від попиту на товари і його прогнозування виробництво одних товарів скорчується, а інших – збільшується. Таким чином торгівля забезпечує пріоритет споживача у відносинах «виробництво - споживання».

Торгівля сприяє ефективності економічних зв’язків між підприємствами. На макрорівні вона здійснює зв’язки між сільськогосподарським та промисловим виробництвом у процесі обміну між ними сировиною, напівфабрикатами, засобами виробництва тощо. На мікрорівні торгівля сприяє обміну товарами між групами підприємств добувної та обробної промисловості, між виробниками продукції рослинництва та тваринництва у сільському господарстві.

Торгівля поглиблює та підвищує рівень спеціалізації виробництва окремих регіонів, яка склалась історично. Завдяки торговельним зв’язкам між окремими регіонами України більш повно використовуються можливості виробництва (природні, матеріальні, соціальні) певного регіону.

Торговий обіг неможливий без участі грошей. Саме вони виступають мірилом вартості товару. Від інтенсивності торгівлі залежить інтенсивність грошового обміну не тільки в регіоні, а й у цілому в країні. Разом із тим торгівля є одним з важливих джерел прибутку. Від її функціонування залежить формування бюджетів як місцевих, так і державного. Якість торгівлі впливає на настрої різних верств, багато в чому визначає соціальний клімат у суспільстві. Отже, торгівля має соціальне значення.

Такими є основоположні підходи до визначення ролі торгівлі в системі економічних і соціальних відносин. Нехтування торгівлею, прагнення підмінити її прямим товарообміном між промисловістю і сільським господарством призводить до негативних економічних і політичних наслідків.

Деформація торгівлі і ринкових відносин в Україні розпочалася ще в роки Першої світової війни, яка викликала необхідність перепрофілювання багатьох фабрик і заводів, призвела до згортання виробництва, особливо товарів широкого вжитку, зруйнувала внутрішній ринок, як систему економічних зв’язків між регіонами, негативно позначилась на купівельній спроможності основної маси населення.1

Після революції, під час громадянської війни і відразу по її завершенню, партія більшовиків, будучи панівною партією, стала втілювати в практичній діяльності все те, що передбачала марксистська теорія соціалізму, зокрема прямий товарообмін між селом і містом, між промисловістю і сільським господарством. Невдача товарообмінних операцій і початок формування внутрішнього ринку в комплексі з іншими політичними і економічними факторами примусили звернути пильну увагу на торгівлю, яка Леніним і комуністичною партією раніше розглядалася як атрибут капіталістичного господарства.

В 1921р. основним важелем побудови соціалістичного суспільства була проголошена нова економічна політика, яка давала повний простір господарській ініціативі, допускала приватнокапіталістичні елементи в економіці країни. Розвиток різноманітних форм і видів кооперації повинний був, на думку Леніна, привести до утвердження ладу «цивілізованих кооператорів».

Кооперативна торгівля, маючи з боку держави режим найбільшого сприяння, перш за все в кредитній (товарами і грішми) і податковій політиці, повинна була в процесі економічного змагання з приватною торгівлею витіснити її і стати основним видом торгівлі. Державній торгівлі при цьому відводилась роль підмоги кооперативній торгівлі. Торгівля таким чином ставала найважливішим елементом нової економічної політики, яка проводилась в 1921-1928 рр.

Неп, будучи надзвичайно важливим і цікавим періодом в історії радянської держави, привертав велику увагу дослідників на різних етапах розвитку історичної науки. В підсумку склалась розлога історіографія як по непу в цілому, так і по торговельній політиці більшовицького керівництва зокрема.2 Значну цінність для дослідження питань розвитку державної, кооперативної і приватної торгівлі в зазначений період мають праці С.В. Кульчицького, А.А. Діланяна, О.А. Пиріг, В.В. Лантуха, В.І. Марочка, Т.І. Дерев’янкіна, 3 в них досить ґрунтовно показано, що організація торгівлі була однією з центральних проблем непу, розглянуті організація товарообороту в Україні, становлення державної і кооперативної торгівлі, а також процес розробки більшовиками методів обмеження і витіснення приватної торгівлі.

Роблячи висновок про ступінь вивченості досліджуваної проблеми в історичній літературі, потрібно відзначити насамперед те, що історія становлення державної, кооперативної і особливо приватної торгівлі на Україні і в окремих її регіонах до сьогоднішнього дня все ще не піддавалися глибокому спеціальному дослідженню.

Нині, коли дебатуються питання про шляхи, методи, темпи переходу від централізованого планування до ринкових відносин, дослідження процесів, пов’язаних з формуванням різних форм торгівлі, набуває не лише наукового, але й практичного значення. Звичайно, ототожнювати проблеми 20-х рр.. і початку ХХІ століття не можна, але аналізувати, бачити і використовувати з поправкою на час позитивний досвід, не повторювати помилок минулого у реформуванні сучасної економіки – необхідно.

Початок ст