Стан економіки України в ІІ пол. 80-х років

Прагненням прискорити ро­звиток народного господарства була просякнута економічна пол­ітика, що проводилася в Україні під безпосереднім впливом квітневого (1985р.) Пленуму ЦК КПРС. Але чіткого плану, спрямованого на реалізацію цієї політики, ви­роблено так і не було.

Так, у червні 1985р. була про­ведена Всесоюзна нарада з пи­тань науково-технічного прогре­су, вслід за якою пленум ЦК КП України прийняв постанову про заходи щодо прискорення науко­во-технічного прогресу в респуб­ліці. У серпні 1985р. «Правда» опублікувала спільну постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про широке впровадження но­вих методів господарювання і посилення їх впливу на приско­рення науково-технічного прогресу. Нарешті, у листопаді 1985р., в Києві відбув­ся Всесоюзний семінар по вив­ченню досвіду роботи, яка про­водиться в Україні щодо ресур­созбереження і поліпшення ма­теріаломісткості виробництва на основі прискорення науково-тех­нічного прогресу. Відповідно до багаторічної традиції, керівниц­тво УРСР намагалося негайно продемонструвати свою підтрим­ку чергової ініціативи центру, причому діяло традиційними, або як тоді говорили,«випробувани­ми часом» методами.

У кінці травня 1986р. газета «Правда» донесла до читачів виклад постанови ЦК КПРС про заходи щодо посилення бороть­би з нетрудовими доходами. Цією постановою було започатковано широку й галасливу кампанію, у яку включилися правоохоронні органи, партійні організації, інші громадські об'єднання Проте в поле їх зору рідко потрапляли крадії чи хабарники, високорангові рвачі і комбінатори. Найчас­тіше переслідували тих, хто ви­рощував на присадибній ділянці і продавав свіжу городину, збу­вав власноручно зроблені пред­мети господарського вжитку, одяг і взуття, надавав різні послуги, щось ремонтував чи налагоджував.

Єдиним помітним заходом у цьому напрямку був Закон Вер­ховної Ради СРСР «Про індиві­дуальну трудову діяльність», при­йнятий у листопаді 1986р. У 1987р. почався бурхливий розви­ток кооперативів у сфері послуг, громадського харчування, торгівлі.

Не дав очікуваних результатів і прийнятий у 1987р. Закон про державне підприємство, на який в Україні покладалися великі надії. Союзні міністерства, у ві­данні яких перебувала переваж­на більшість промислових під­приємств України, не квапилися надавати їм самостійності, пере­дбаченої Законом.

У 1986р. про­мисловість України давала лише і5,9% продукції вищої категорії. На 1987р. планувалося досягти 18,3%, а реальний результат до­рівнював лише 15,8%. В цих умо­вах починаючи з 1987р. було впроваджено державне прийман­ня готової продукції, яким в Ук­раїні було охоплено понад 300 об'єднань і промислових підпри­ємств. Держприймання виявило серйозні недоліки у забезпеченні необхідного рівня якості виро­бів. Тільки після доробки і пов­торного пред'явлення було при­йнято у 1987р. продукції на З млрд крб., а забраковано - на 9,5 млн крб. Врешті-решт, від держприймання - цієї спроби навести порядок у промисловості за допомогою силових методів, які могли дати лише тимчасовий ефект і лише заганяли еконо­мічні хвороби глибоко всереди­ну - змушені були відмовитися.

Таким чином, у 1986-1987 рр. "ніяких істотних заходів щодо реформування економіки та за­безпечення її дійсного приско­рення не було зроблено.

Становище з промислови­ми і продовольчими товарами у республіці погіршувалося

Необхідність поглиблення економічних перетворень ставала все очевиднішою.

Спроби радикальної економічної реформи

У 1987-1989 рр. в економічній політиці держкерівництва стали з'являтися нові моменти. Одним з найголовніших завдань пере­будови її ініціатори оголосили встановлення контролю народу над господарським життям, «пе­редачу економічної влади трудя­щим» шляхом радикальної еко­номічної реформи. Вважалося, що без цього прискорення не­можливе. Це справді так. В одержавленому народному госпо­дарстві тоталітарна система, бю­рократично-централізаторські союзні міністерства і відомства черпали свою могутність і чини­ли неподільний вплив на всі сфе­ри суспільного життя. Саме тут, в економіці, опір перебудові був особливо сильним, а її здобут­ки -- особливо незначними.

Становище в сільському господарстві

У подібному руслі розвивалися процеси в аграрному секторі еко­номіки. Після XXVII з’їзду КПРС була прийнята спільна постано­ва ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконален­ня економічного механізму гос­подарювання в агропромислово­му комплексі країни». Ніяких позитивних змін у сільське гос­подарство ця постанова не внес­ла і звелася до створення додат­кових управлінських структур — Держагропрому — своєрідної бюрократичної надбудови над колгоспами, радгоспами, обслу­говуючими і переробними під­приємствами сільськогоспо­дарської продукції. До кінця 1988 р. у 46 районах України замість райагропромів були створені об'єд­нання, усі справи в яких вирішу­вали ради, утворені партнерами, а управлінський апарат перетво­рювався з керівного на виконавчий.

Утворення Держагропрому з його розгалуженою системою на місцях не послабило гостроти продовольчої проблеми у країні, хоча центральні відомства з при­таманним їм казенним оптиміз­мом звітували про помітне наро­щування об'єму продукції агроп­ромислового комплексу Украї­ни: протягом 1986—1988 рр. на 3,6%.

Важливе значення у розробці нової аграрної пол­ітики мав відіграти пленум ЦК КПРС, який зібрався у бе­резні 1989 р. Пленум визнав за можливе розвиток на селі альтернативних форм господарю­вання: с