Україна в Другій Світовій війні

Зміст

Вступ

1. Початок Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

2.Політика німецьких загарбників щодо радянських військовополонених на території України

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка тривала 1418 днів і ночей і забрала життя понад 27 млн. радянських людей, в тому числі більше 8 млн. українців.

На початок війни фашистська армія налічувала 190 дивізій, з них 157 німецьких, 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. У союзі з Німеччиною виступили Італія, Румунія, Угорщина і Словакія. Війна з боку фашистської Німеччини та її сателітів проти СРСР була загарбницькою. З боку ж Радянського Союзу справедливою, вітчизняною. В ній СРСР захищав не лише свою територію, а й інтереси всього прогресивного людства.

Велика Вітчизняна війна в історичній літературі поділяється на періоди. Перший період з 22 червня 1941 року до 19 листопада 1942 р. Це час перетворення СРСР в єдиний військовий табір, крах фашистського плану "блискавичної війни" і створення умов для корінного перелому.

Другий період з 19 листопада 1942 року і до кінця 1943 року – корінний перелом в ході війни. Третій період – січень 1944 – травень 1945 р. - час повного розгрому гітлерівської Німеччини і визволення народів Європи від фашизму.

1. Початок Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Відповідно до гітлерівського плану "Барбароса" війна з СРСР повинна була закінчитись за 6-8 тижнів. Проти України була зосереджена група армії "Південь", в яку входило 13 корпусів і 57 дивізій.

До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибину вторгнення на головних напрямках 400-600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій були розгромлені, а ще 72 дивізії втратили 50% і більше особового складу – це 3/5 військ, що знаходились у західних військових округах. Уже 16 липня Гітлер поставив питання про приєднання до третього рейху радянських територій – України, Білорусії, Прибалтики та інших, де було навіть призначено губернаторів.

Основними причинами поразок Червоної Армії у початковий період війни були: раптовість фашистського нападу; різний ступінь моральної готовності до війни; незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної Армії на кордонах проти Німеччини, Туреччини та Японії; масові репресії кінця 30-х рр. проти армійського командного складу; некомпетентність вищого воєнно-стратегічного керівництва.

Український напрямок для Гітлера був одним із ключових, і це чітко виявилося у процесі експансії проти СРСР. Уже 18 вересня 1941 року фюрер припинив наступ на Москву і переорієнтував головні удари на Ленінград і Київ, підкреслюючи, що наступ на столицю України – "безпосереднє стратегічне завдання".

Така зміна акцентів була зумовлена цілим комплексом чинників: економічними – захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля – 50,5%, залізної руди – 67,6%, у виплавці чавуну – 64,7%, сталі 48,9%; лише Харкові за півроку виготовлялось стільки танків, скільки мав вермахт на початку другої світової війни); воєнними – окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу "нейтралізувати" Крим, який Гітлер називав "радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунським нафтовим свердловинам"; морально-політичними – взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, зміцнити впевненість фашистських військ і посилити настрої поразки у Червоній Армії.

На території України групі німецьких армій "Південь" протистояли війська Київського особливого і Одеського військових округів. На цьому напрямку ворог мав лише незначну кількісну перевагу у живій силі (1:1,4), але значно менше мав техніки. В радянських військових частинах було в 1,3 рази більше гармат і мінометів, у 4,9 рази – танків і в 2,4 рази літаків. Але навіть за таких сприятливих для Червоної Армії обставин втримати німців на радянському кордоні не вдалось. Головною військово-стратегічною подією літньо-осінньої кампанії 1941 року стала оборона столиці України Києва. Вона тривала з 11 липня по 26 вересня. Більш 100 тисяч чоловік втратили гітлерівці в боях за Київ, але після прориву Південно-Західного фронту захисники опинилися перед загрозою оточення і вимушені були залишити столицю України. Внаслідок прорахунків радянського командування в кільце оточення потрапили дві радянські армії - 660 тис. чоловік, де 60 тис. складали командири. Не дивлячись на ці катастрофічні наслідки, оборона Києва мала велике стратегічне значення: до осені затримала наступ ворога на центральному напрямку.

Важливе значення в перші місяці війни мала і оборона Одеси, що тривала 73 дні, та битва за Кримський півострів на початку 1942 року. Під Одесою загарбники втратили близько 200 тис. чоловік вбитими, пораненими і полоненими, багато техніки. Обороняючи Одесу, радянські війська сковували туги понад 18 дивізій противника. Це полегшило відхід військ Південного фронту за Дніпро й організацію там оборони.

До осені 1941 року становище в Україні для Червоної Армії склалось досить тяжке. Наприкінці