Видавнича діяльність університетських наукових історичних товариств на початку ХХ ст.

ВИДАВНИЧА РОБОТА УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ НАУКОВИХ ІСТОРИЧНИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ (ОСТАННЯ ТРЕТИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

У другій половині ХІХ − на початку ХХ ст. на території України, яка входила на той час до складу Російської імперії, виникають краєзнавчі, церковно-археологічні, історичні та історико-філологічні товариства. Серед них окрему групу складають ті, що утворилися при вищих навчальних закладах: університетах та інститутах. У їх роботі брала участь вузівська професура, вони мали можливість підтримувати наукові зв’язки як із вітчизняними, так і з закордонними науковими центами, проводити просвітницьку роботу, зокрема влаштовуючи курси публічних лекцій та наукових читань, ініціювати створення архівів, музеїв, бібліотек. До таких наукових установ традиційно відносять Історичне товариство Нестора-літописця при університеті Св. Володимира у Києві (далі − ІТНЛ), Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (далі − ХІФТ), Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті (далі − ІФТНУ) та Історико-філологічне товариство при інституті князя Безбородька у Ніжині (далі − ІФТНІ). Для зручності автор роботи об’єднує їх у єдину назву „наукові історичні товариства” (далі − НІТ), не нехтуючи при цьому їх науковими здобутками в галузі мовознавства та літературознавства).

Складовою частиною діяльності НІТ була їхня видавнича робота, зумовлена необхідністю сприяти поширенню історико-філологічних та історико-етнографічних знань серед населення України. Оскільки НІТ функціонували на базі університетів, на них поширювались і юридичні норми університетської політики уряду у видавничій справі. Так, згідно з §2 ст. 1 Указу Сенату від 6 квітня 1865 р., друкована продукція університетських наукових об’єднань звільнялася від попереднього цензурного нагляду, а відповідальність за неї покладалася на відповідні університети¹ . Звичайно, що не скористатися цим правом науковці не могли. Питання про випуск відповідного друкованого органу, який міг, з одного боку, інформувати громадськість України про діяльність НІТ, а з іншого – містити на своїх сторінках наукові праці членів товариств, постало одразу ж на початку роботи наукової організації. Можливість видання за власний кошт праць НІТ була обумовлена у статутах і підтверджена міністром народної освіти. У них, зокрема, повідомлялось, що „Товариству надається право друкувати: самостійні праці та дослідження з предметів занять Товариства; читані у Товаристві реферати; переклади”² , крім того, примірники „персональних творів, пам’яток і монографій”³ .

У вітчизняній історіографії видавнича діяльність окремих НІТ в останній третині ХІХ − на початку ХХ ст. була відображена у роботах В. Фрадкіна⁴ , М.Колесника⁵ , О.Коваленка⁶ , В. Назаренка⁷ та багатьох інших. Представлена стаття є спробою поліпшити стан наукової розробки цієї тематики шляхом відображення процесу організації видавничої діяльності НІТ в межах всіх університетських історичних товариств підросійської України. Відповідно до цього, завданнями цієї статті є: розглянути джерела фінансового забезпечення видавничої діяльності НІТ та окреслити роль збірників наукових праць членів НІТ у розвитку української історичної науки.

Протягом останньої третини ХІХ ст. і до 1917 р. українським університетським НІТ вдалося випустити загалом 6 збірників у 113 томах та книгах періодичних видань, у тому числі: 24 книги у 44 томах „Чтений в историческом обществе Нестора-летописца”, 21 том „Сборника Харьковского Историко-филологического общества”, 5 томів „Вестника Харьковского Историко-филологического общества”, 27 томів „Летописи Историко-филологического общества при Новороссийском университете”, 10 томів „Сборника Историко-филологического общества при институте князя Безбородько в Нежине”, 7 томів „Трудов Педагогического отдела Харьковского Историко-филологического общества”. У радянських та сучасних українських енциклопедичних виданнях є неточності стосовно кількості виданих ІФТНУ власних видань. Так, всі вони повідомляють, що це Товариство за період з 1890 по 1916 рр. видало 25 томів „Летописей”. Нам вдалося знайти інформацію про те, що „під керівництвом Голови Товариства (ІФТНУ – О.М.) проф. С. Г. Вілінського вийшов черговий том „Летописи” (26-й)”⁸ та „у 1916 р. завершений друком 27-й том „Летописи”⁹ .

Видавнича діяльність університетських НІТ вимагала значних фінансових засобів. Оскільки єдиним джерелом прибутку товариств були членські внески їх дійсних членів, то, звичайно, тих коштів, які громада могла виділити на друк, не вистачало. Це засвідчує той факт, що перша книга наукового збірника ІТНЛ „Чтений” вийшла друком у 1879 р., а друга лише у 1888 р. Прохання посилити видавничі фонди було головним у зверненнях наукових організацій до міністерства народної освіти в останній третині ХІХ ст. Можна стверджувати, що це міністерство вітало появу таких збірників, оскільки періодично виділяло необхідні суми. У середньому розмір наданої допомоги коливався в межах 200 − 800 крб., залежно від розмірів видавничої діяльності відповідного Товариства. Міністерська допомога відіграла визначальну роль у виданні наукових збірників. На сьогоднішній день вони є бібліографічною рідкістю, оскільки початковий тираж у середньому становив 200 примірників, і викликають інтерес істориків та бібліографів стосовно роз