Державно-правовий устрій Австро-Угорщини

План

Причини утворення дуалістичної держави. Територіальний устрій. 2

Державний устрій. 3

Судова система. 5

Основи правового устрою (джерела права) 8

Висновок. 11

Список використаної літератури. 12

Причини утворення дуалістичної держави. Територіальний устрій

Відторгнена від Німеччини, послаблена в політичному та військовому відношенні, в середині ХІХ ст. Австрія залишалася тим не менш найкрупнішою європейською державою. Як і в минулі століття, вона (власне декілька не дуже значущих німецьких областей) продовжувала утримувати та експлуатувати великі слов’янські території – Чехію, Моравію, Словаччину, Хорватію, Далмаччину, Сілезію, Буковину, Галичину, а крім них і всю Угорщину.

Революція 1848 року захопила і Австрію. Вона зазнала багатоденних боїв у Вені, повстання в Празі, визвольного руху в Угорщині. Революція привела до влади Установчі збори. Проте, як і всюди в Німеччині, реакція запанувала і тут. Оволодівши положенням, австрійська монархія повернулася до минулої політичної системи.

Між тим все більше проявлялася економічна і військова слабкість Австрії, що пояснювалася її політичним і соціальним ладом. У 1850 році вона зазнала поразки у війні з італійським об’єднуючим рухом і втратила Ломбардію. У 1866 році вона була переможена Прусією.

Намагаючись утримати імперію, що розпадалася, уряд Австрії надавав деякі незначні права з управління місцевими справами Чехії та іншим національним районам. В столиці імперії став функціонувати „парламент” – рейхсрат, що складається з двох палат: палати господ і палати депутатів. Перша стала осередком принців, вищого дворянства та духовенства, друга – фінансистів, фабрикантів та чиновників.

Намагаючись „приласкати” Угорщину, щоб отримати в її особі надійного союзника для пригнічення інших народів імперії, Австрія надала їй в 1867 році внутрішню автономію. Угорщина отримала право на свої законодавчі органи, на свій уряд. Спільні справи Австрії та Угорщини повинні були вирішуватися з допомогою делегацій від їх представницьких органів, що скликалися щорічно.

Імператор Австрії оголошувався разом з тим королем Угорщини і таким чином поєднував у своїй особі обидві частини „двоєдиної імперії”. Офіційною назвою її стала Австро – Угорщина.

Таким чином, у 1867 році багатонаціональна Австрія перетворилася на дуалістичну монархію, яка складалася з двох держав – Австрії та Угорщини. Перша разом з Галичиною та іншими землями, що входили до її складу, стала називатися Цислейтанією, а друга – Транслейтанією. Це пояснювалося тим, що імперія Габсбургів була поділена на дві частини по річці Лейта.

В Австрії було запроваджено поділ її території на повіти.

Циркули очолювали окружні старости, до компетенції яких належало ведення адміністративних і поліцейських справ, нагляд за торгівлею та промисловістю тощо. Крім того, вони здійснювали нагляд за органами міст, самоврядування яких було значно обмежено, а пізніше ліквідовано.

Характерною рисою місцевого самоуправління було те, що Австрія віддала владу в сільських місцевостях поміщикам, зміцнюючи таким чином феодальні порядки. Виконавчим органом були мандат ори (їх затверджував на посаді староста), які збирали податки, доставляли рекрутів, виконували поліцейські функції, судили в першій інстанції, користувалися правом тілесного покарання за будь – які провини тощо. Скарги на їхні дії ніколи не давали результату, а навпаки ще більше погіршували становище селян.

Державний устрій

У 1867 році австрійський парламент (рейхсрат) затвердив угоду про утворення Австро – Угорської монархії. Офіційно визнавалася державна унія двох держав. На чолі двоєдиної держави став імператор Австрії, він же король Угорщини. Угорщині дозволено було мати свій парламент, кожна країна мала свою конституцію. Дворянство та крупна буржуазія Угорщини добилися розширення своїх прав. Ця угода верхівки абсолютно ігнорувала корінні потреби працівників. Її основною метою було запобігання назрівання нової буржуазної революції.

Угорський сейм, де засідали в основному представники дворянства та крупної буржуазії, був однопалатним, рейхсрат Австрії складався з двох палат: верхня палата називалася палатою господ, нижня – палатою представників.

У верхній палаті рейхсрату засідали представники земельної аристократії, особи з вищої знаті; частина їх призначалася імператором. Депутати нижньої палати обиралися сеймами областей. Міністри були повністю відповідальні лише перед імператором, а не перед рейхсратом. Влада парламенту була дуже малою, все управління, незалежно від парламенту, здійснювали чиновники. Крім того, імператор міг сам видавати надзвичайні укази, був головою виконавчої влади і головою держави.

У загальному віддані Австро – Угорської монархії зберігалися питання військової справи, фінансів та зовнішньої політики. Відповідно було лише три загальноімперських міністри. Для контролю над ними та вирішення загальноімперських питань, головним чином питання про бюджет, щорічно в столицях обох країн мали скликатися делегації від законодавчих органів (по 60 осіб від кожного).

З невеликими змінами Австро – Угорська дуалістична (двоєдина) монархія проіснувала до кінця першої світової війни.

Політичні кола, які формували структуру державно – правової системи австрійської імперії, спиралися на військову силу, інші репресивні органи. Вони самі визначали тип своєї к