Велика французька революція

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

План.

1. ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІІІ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ

2. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА.

3. ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА. ПЕРША ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ.

4. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ. ПОВАЛЕННЯ

МОНАРХІІІТАВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ.

Французька революція XVIIIст. (1789—1799) була наслідком кризи французького абсолютизму. Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими при­вілейованими станами — дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політична безправні та прагнули змінити існуючий порядок.

Невдоволення викликала система громадянської не­рівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі по­сади в адміністрації, судах, армії.

Абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промис­ловості, сільського господарства: королівська влада, дво­рянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему і монопольні привілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "ко­ролівських" мануфактур, послабити феодальну залеж­ність селянства.

Ідейним підгґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIIIст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істо-; риків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свобо­ду і громадянську рівність.

Наприкінці XVIIст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінансовою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок — дорожнечею про­дуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного стано­вища, король Людовік XVIбув змушений скликати Гене­ральні штати — збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національни­ми зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поставивши за мету вироб­лення Конституції. Спроба короля розігнати збори спри­чинила народне повстання.

Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'яз-ниці Бастілії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія.

Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробн­ий законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і прого­лошувалася рівність усіх перед законом у сплаті держав­них податків.

У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав //шмадянина і людини, в якій проголошувалися прин­ципи народного суверенітету, рівність усіх перед зако­ном, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторкан­ій!" право приватної власності.

Установчі збори завершили вироблення Конституції: нстановлювалася конституційна монархія, законодавча илада належала однопалатним Законодавчим зборам, никонавча — монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридично офор­мила соціальне і політичне панування заможних грома­дян, що свідчило про розмежування в третьому стані.

1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Конституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни — великі фінансисти, тор­говці, землевласники, промисловці, які були заінтересо­вані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Не­забаром депутати поділилися на два угруповання: жи­рондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, про­мисловці і нові землевласники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної буржуазії, селян­ства і плебейства).

Революція у Франції викликала занепокоєння й не­нависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. По­чаток війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не виста­чало зброї. Прусські війська вторглися у Францію.

Головною організуючою силою у боротьбі за батьків­щину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон.

Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити обо­рону країни 1792р. призвела до повстання, що його очо­лила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій яко­бінців. Людовіка XVIбуло ув'язнено, міністрів короля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призна­чено вибори до Національного конвенту.

Національний конвент, що зібрався 1792 р., прий­няв декрет про ліквідацію королівської влади