Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).

РЕФЕРАТ

Суспільно - політичне життя в пореволюційному Ірані

(1979-2000 рр .).

План

1. Події революції в Ірані.

2. Результати іранської революції для держави та народу.

3. Зовнішня політика іранських урядів. Результати революції для держави та народу. Війна 1980—1988 pp. з Іраком.

4. Суспільно-політичний розвиток держави в кінці 80-х рр. ХХ ст.

5. Використана література.

1. Події революції в Ірані.

Опір іранського суспільства політиці соціальних реформ шаха особливо посилився в середині 70-х pp. Головною причиною незадоволення населення була європеїзація країни, наплив іноземців, поширення західної масової культури, що супроводжувалися жорстокими урядовими репресіями проти тих, хто критикував шаха за політику вестернізації країни. Поява в Ірані західного одягу, музики, кінофільмів, книг, журналів та загалом західного способу життя дратувала ортодоксально налаштоване духовенство. Форсоване проведення економічних та соціальних реформ відбувалося без врахування специфіки традиційного суспільного укладу та канонів мусульманства. Значний опір викликало поширення західної фінансової системи, яка розоряла дрібних підприємців та сільськогосподарських виробників.

У 1976 р. під тиском США Мохаммеду Резі довелося піти на деяку лібералізацію свого режиму. Шах звернувся до народу з виступом, у якому засудив практику політичних арештів, зловживання в судах та поліційні тортури, про які він нібито не знав. З квітня 1977 р. судові процеси в Ірані стали відкритими, частково ліквідовано цензуру, в країну стали допускати зарубіжних спостерігачів. У грудні 1977 р. президент

США Джиммі Картер під час візиту до Ірану підтримав лібералізаційні процеси, пов'язавши водночас їх розвиток із продовженням американської фінансової підтримки.

Скориставшись наданням обмежених демократичних свобод у 1978 p., організаційно оформилася антишахська опозиція. Карім Санджабі та Шахпур Бахтіяр створили Національний фронт, а Мехді Базарган — Товариство захисту свободи і прав людини. Духовним лідером опозиції залишався аятола Хомейні. Створивши в Парижі центр антиурядової пропаганди, духовний лідер іранських шиїтів зумів схилити на свій бік переважну більшість населення Ірану. У своїх відкритих листах до народу аятола вимагав звільнення політв'язнів, ліквідації урядового репресивного апаратл. покарання винних у економічних та політичних зловживаннях, скорочення військових видатків та згортання співпраці з європейськими країнами та СІЛА. Написана Хомейні в 1971 р. книга "Ісламський уряд" обґрунтовувала необхідність підпорядкування світської влади духовній та створення в Ірані теократичної держави.

У відповідь на образливу статтю, опубліковану 7 січня 1978 р. в урядовій газеті "Еттелаат", що висміювала намагання Хомейні чинити тиск на шахський уряд, релігійно налаштована студентська молодь 9 січня влаштувала велику маніфестацію в священному для шиїтів місті Кумі. Розганяючи чотиритисячну демонстрацію, поліція почала стріляти в натовп і вбила близько 100 осіб. Після цих подій спалахи антиурядових виступів стали повторюватися через кожні 40 днів — 18 лютого, 29 березня і т.д. Демонстрантів, які збиралися на поминання убитих, розганяла поліція, з'являлися нові жертви, й усе повторювалося спочатку. У червні 1978 р. під час розгону маніфестантів у Тебрізі дійшло до вуличних боїв та погромів урядових установ, унаслідок чого загинуло майже 1000 осіб.

Арешти як лідерів опозиції, так і офіцерів САВАК, розпущено деякі партії, але водночас із тюрем випущено політичних в'язнів. Злякавшись посилення політичної нестабільності, західні інвестори почали вивозити з Ірану свої гроші. В окремі дні з країни за кордон переводилося по 50 млн. доларів. Відплив грошей одразу ж негативно позначився на економіці.

Незважаючи на заборону вуличних маніфестацій, опозиція вирішила продовжити демонстрації. Для цього лідери антишахського руху скористалися традиційними для шиїтів днями пам'яті імама Хусейна, упродовж яких кожного року протягом десяти днів відбуваються траурні вуличні походи. 2 грудня 1978 р. почалося відзначення днів пам'яті Хусейна, а 12 грудня на вулиці Тегерану вийшло 2 млн. осіб.

У січні 1979 р. в Хузистані почалися відкриті збройні зіткнення між армією та антишахськими партизанами. Оскільки армія не змогла встановити контроль над ситуацією, а окремі підрозділи відмовлялися виконувати накази головнокомандування, шах запропонував очолити уряд лідерові поміркованої опозиції Ш. Бахтіяру. Новий прем'єр одразу ж розпустив САВАК й оголосив про припинення протистояння влади з народом. 15 січня 1979 р. шах виїхав за кордон на лікування. Маючи намір стабілізувати економіку, Ш. Бахтіяр скоротив бюджетні видатки на 7 млрд. доларів, головним чином за рахунок відмови від закупівлі зброї.

Однак релігійні кола не визнали уряду, що отримав владу з рук шаха. 1 лютого 1979 р. майже 4 мільйони іранців зібралися в районі аеропорту іранської столиці, щоб зустріти літак, на якому повертався з вигнання аятола Хомейні. 5 лютого Хомейні оголосив прем'єром країни одного із своїх прибічників М. Базаргана. У країні почалося двовладдя, оскільки різні міністерства визнавали різних прем'єрів.

Апогеєм кризи стали події 9 лютого 1979 р. У цей день підрозділи шахської гвардії "безсмертних" нап