Ідейно-політичне життя Полтавщини

Ідейно-політичне життя Полтавщини.

Політична асиміляція України російським царизмом супроводжувалася ідеологічним тиском. Три імперські постулати ХІХ ст. – самодержавство, православ’я, народність – трагічно позначилися на українському світогляді, розвинувши комплекси малоросійства і хохлацтва. Проте національна свідомість, що пробуджувалась, зайшла в суперечність з офіційною тріадою. Частина української освіченої верстви не поділяла ідеї самодержавної й “єдинонеділимої” Росії. У 1840-х рр. в Україні з’явилась національна громадсько-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Надзвичайно важливий етап у формуванні національної і соціальної свідомості українського народу ознаменувала собою пророча діяльність Т.Шевченка.

Один із важливих потоків українського національного відродження протікав на Лівобережній Україні. Українське відродження, зокрема, літературно - національний рух започаткувала дворянська верства. Вона ж була представником і носієм цього руху впродовж цілого ХІХ ст. В народні, передусім селянські маси цей рух не йшов по тій простій причині, що вони опинилися в фактичній неволі, стали поза обсягом впливу школи й просвіти. Полтавщина зробила вагомий внесок у розвиток українського відродження, висунувши численних його піонерів і прихильників.

1.Світоглядна криза кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття.

Ліквідація царизмом решток української автономії і включення колишньої Гетьманщини до складу Російської імперії викликали світоглядну кризу в українському суспільстві. Перед провідною українською щляхетською верствою постала проблема формування нової ідеології. Метаморфози, що відбувалися, вимагали пояснень. Не менш важливо було визначитися в ставленні до імперії.

Позиція української верхівки визначалася міркуваннями прагматичного характеру. Головним своїм завданням представники козацької старшини та їхні нащадки вважали одержання російського дворянства та збереження у повному обсязі своїх давніх прав і привілеїв. Факт імперської присутності негативно вплинув і на самопочуття народних мас. В українському суспільстві розвинувся хворобливий стан самосвідомості, який дістав назву малоросійства і хохлацтва. Народні маси не виявили жодного зацікавлення обороною автономних установ. Покоління за поколінням цих пристосуванців залишали своїм дітям у спадщину ярмо.

Проте в надрах суспільства продовжував жевріти український регіональний патріотизм. Загальне пристосовництво не виключило збереження у частини дворянства української самосвідомості й патріотичних почуттів. Саме вони шукали політичні концепції, які могли б поєднати лояльність до Російської імперії із захистом автономії своєї батьківщини та власних соціальних привілеїв. Ностальгічні настрої за втраченою державою склали підгрунтя літературного та політичного відродження України.

Відстоювання козацькою верхівкою своїх станових прав об’єктивно означало відстоювання прав автономії України. Вперше це засвідчили вибори в катеринську Комісію 1767р. депутата від Лубенського полку Г.А.Полетики.

На рубежі ХVІІІ-ХІХ ст. у світогляді тогочасної української провідної верстви відбувся вирішальний внутрішній переворот. Діставши підтвердження прав володіння маєтками та кріпацькими душами, більшість українського панства відмовилася від дальшого відстоювання політичного відстоювання вітчизни і прийняла всеросійську державну ідеологію. Від українського населення відірвалися цілі стани: дворянство, чиновники, купці, взагалі інтелігенція. Швидкими темпами йшло “обрусіння” міст. Нащадки козацької старшини, які стали російськими дворянами, вважали себе частиною російської еліти і чесно служили монархові та імперії, не втрачаючи при цьому почуття самоповаги.

2.Участь в обороні імперії.

Своєрідним моментом істини для українського суспільства став початок російсько-французької війни 1812р. зіткнення між двома імперіями породило в українців надію на відновлення автономії та козацького ладу. Однак намагання відновити козацтво як військову силу в 1812 і 1831рр. мали короткотривале значення і набули характеру грандіозної провокації. В обороні Російської імперії велику роль відіграли також окремі представники козацького стану Полтавщини.

Згідно з урядовим маніфестом від 6 липня 1812р у 16 губерніях Росії та України формувалися тимчасові земське та козацьке ополчення, яке формувалося із кріпосних селян та козаків. В колишній Гетьманщині протягом липня 1812р. було сформовано Українське ополчення під командуванням генерал-лейтенанта Гудовича М.В. Полтавське ополчення під командуванням генерал-майора Жевахова П.С. включало 6 піших та 6 кінних полків

Козацьке ополчення складалося з 14 підрозділів загальною чисельністю 66228 чол. Число тих, хто побажав вступити в козачі полки, і тих, хто вступив до них, як свідчать архівні документи, в 5 раз перевищувало найбільший рекрутський набір. Сформовані в Полтавській і Чернігівській губерніях козацькі полки в середині вересня вирушили в Калугу й Тулу, звідки були розподілені на різні ділянки боротьби з ворогом. Комплектуванням українських козацьких полків особисто цікавився М.І.Кутузов. Козацтво, яке виставило на фронт 15 полків, піклувалося про їх матеріальне забезпечення протягом усієї війни, продовжували посилати людей для поповнення втрат у живій силі, збирали гроші як для козаків так і для земського ополчення, але ці витрати пов’язані з війною 1812 р., значно погірш