Гетьманування Сагайдачного

Історія не кожному лишає місця на своїх безсмертних скрижалях, та гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному вона відвела одне з найпочесніших – як видатному полководцю, політику, патріоту своєї землі; наслідки його діяльності настільки значимі, що повністю оцінити їх – справа майбутнього. Як кожна видатна історична постать, гетьман Сагайдачний викликає в нас необхідний інтерес. Багато істориків минувшини і сучасності досліджували його біографію, аналізували діяльність цієї незвичайної людини. Першим науковим дослідником життя і діяльності Сагайдачного був М. Максимович: саме він у своєму нарисі вперше оцінив Сагайдачного як видатну особу в історії України.

Деякі історики вважали, що Сагайдачний народився поблизу м. Самбора, інші – біля Перемишля, у Підгірі. Та сьогодні ми можемо точно назвати місце його народження – село Кульчиці на Львівщині хоча рік його народження і досі невідомий.

Батько Сагайдачного – дрібний український шляхтич на ймення Конан або, по-малоросійски, Конаш. Звідси й Конашевич означає по батькові, а не подвійне прізвище, як гадали деякі з наших істориків.

Тривалий час Петро навчався в Острозькій школі на Волині, першому українському навчальному закладі, заснованому близько 1576 р. князем К.К. Острозьким. Ця греко-слов¢яно-латинська колегія набула слави школи вищого рівня, осередку культури та освіти на Україні. При ній була навіть власна друкарня.

Навчаючись у школі, Сагайдачний не міг не знати таких діячів Острозької школи, як Герасим Смотрицький, письменник і просвітитель, перший ректор школи і автор друкованих книг «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий»; Іван Федоров, котрий заснував тут друкарню і видав «Буквар», «Новий звіт з псалтирем», «Острозьку біблію». У цій школі викладали Дем¢ян Наливайко, філософ і церковно-громадський діяч, письменник і видавець Василь Суразький, Мартин Праневський, які утворили антиуніатський літературно-науковий гурток, де народилася «Граматика словьянського языка», перший у Східній Європі друкований підручник граматики і логіки. Під впливом таких освічених учителів Сагайдачний і написав свою «Розмову про унію», яку литовський канцлер Лев Сапега назвав «дуже цінним твором».

Від природи допитливий і кмітливий, Сагайдачний ще у школі дійшов переконань про необхідність боротьби за волю і культурний поступ свого народу, проніс їх через усе життя, втілюючи у своїх ділах. Він один з перших козацьких гетьманів пізнав ціну розуму, знань, культури, ціну миру. І, може, тому у всіх його вчинках ми вбачаємо розважливу поміркованість і статечність, які, однак, гідно поєднувалися з непорушною переконаністю, особливо коли йому доводилося вдаватися до військових дій.

З Острога Петро Сагайдачний переїхав спершу до Києва, невідомо з яких причин – чи навчатися в Київській школі, а чи шукати собі заняття. Відомо також, що в Києві він служив домашнім учителем у міського судді Яна Дисака і звідти десь близько 1601 року, з якихось сімейних непорозумінь, подався на Січ.

Початок гетьманування П. Конашевича Сагайдачного припав на 1605–1610 рр. На гетьманство його обирали декілька разів.

Центром тодішнього Запоріжжя було гирло річки Чертомлин та її найближчі урочища. Перебування запорожців переважно на Чертомлину побачив у 1594 році посол німецького імператора Рудольфа ІІ Еріх Лясета. Проте Сагайдачний, мабуть, вирішив, що зручніше розміститися вище річки Чертомлин, навпроти острова Велика Хортиця, вище гирла Чертомлина і нижче останього порога Вільного, в урочищі найбільш зручному та безпечному. Очевидно, саме від Петра Сагайдачного до сьогодні збереглися назви «Попелище Сагайдана» і уламки «Крісла Сагайдана» – навпроти острова Хортиця.

Петро Конашевич Сагайдачний був дуже хоробрим воїном і умілим полководцем. Про це свідчать багато істориків.

З розповіді Якуба Собеського: «Конашевич надзвичайно спритно, страшенно збентеживши ворога, злучився із Владиславом під самою Москвою, столицею держави Проніс переможні корогви своїми безмежними просторами, спустошив вогнем і мечем недружні землі, обернувши в сумні руїни такі незвичайні, сильні своєю позицією та залогами міста як Єлець, Шацьк, Ливни, Калуга»

Історик Санавич зазначав, що замолоду Сагайдачний брав участь у молдавській й лівонській війнах, кінець яких припадав на 1583 і 1600 роки. Тож коли він прибув на Запоріжжя, літ йому вже було немало.

Історик Пантилий Каменський, характеризуючи Сагайдачного, пише, що це була людина «низького походження, але велика духом, розуму незвичайного, хоробрий, бадьорий, проворний, малоречивий, ворог розкоші, вдачі жорстокої, несамовитої, людина, що карала за найменший злочин…»

М. Максимович засвідчує, що коли гетьманами на Запоріжжі були Самойло Кішка, а потім Гаврило Крутневич, при них і досяг Петро Сагайдачний такої видної серед козацтва посади, як генеральний обозний, у віданні якого були вся артилерія, зброя і засоби пересування козацького війська.

Продовжуючи справу своїх попередників, Петро Сагайдачний насамперед пішов війною на татар і турків, здійснивши цілий ряд дивовижних подвигів. В «Діаруті Хотинського походу» Яків Собеський – сучасник Сагайдачного, котрий не раз з ним спілкувався і добре знав його – писав: «…Богато разів здійснював він морських походів на човнах на чолі запорізького війська і завжди доля сприяла йому: він завжди повертався зі славою…»

Так, у 1607 році Сагайдачний спустошив два мусульманських міста, Очаків та Перекоп.<