Україна під владою Літви і Польщі

Зміст

1.Включення до складу Великого князівства Литовського та Польщі південно-західних руських земель

2. Політика великих Литовських князів на українських землях. Політичний устрій держави

3. Кревська, Вільненська, Городельська унії та їх вплив на становище українських земель

4. Соціально-економічний розвиток України у другій половині XIV – середині XVI ст.

5. Причини виникнення українського козацтва. Основні категорії козаків

6. Понятійний апарат

Література

1. Включення до складу Великого князівства Литовського та Польщі південно-західних руських земель

Відповідь на це питання необхідно почати з того, що занепад Київської Русі, монголо-татарська навала призвели до ослаблення східнослов'янських земель. Цим і скористалась молода Литовська держава, яка створилася в середині XIII ст.

Литовське князівство почало своє проникнення на Русь ще за часів князя Міндовга (1230–1263 рр.). Головним об'єктом експансії тоді були західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга – Гедиміна (1316–1341 рр.) почалось включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава великий князь Литовський Гедимін примусив бояр проголосити князем Галицько-Волинського князівства його сина Любарта. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння за галицько-волинську спадщину, яке почалося в 1340 р., Польща отримала Галичину, Литва – Волинь.

Слід відмітити, що, скориставшись у 50-х рр. XIV ст. слабкістю Золотої Орди (після смерті хана Джанібека у 1357 р. тут почалися міжусобиці, а у 1362 р. Орда розпадається на дві частини з кордоном по Волзі), литовці активно почали новий етап проникнення у землі колишньої Київської Русі.

Тут доцільно розповісти, що наступник Гедиміна великий князь Ольгерд (1345–1377 рр.), щоб зміцнити свою державу, поставив за мету приєднати до неї «всю Русь». У 1355–1356 рр. литовські війська зайняли спочатку Брянськ, а потім усю Чернігово-Сіверщину. У 1362 р. Ольгерд здійснив похід своїх військ на Подніпров'я і, зайнявши Київ та вигнавши ординців, прихопив Київщину й Переяславщину, віддавши їх у володіння своєму синові Володимиру. Влітку того самого року литовські війська повели наступ проти Орди і далі на південь. На берегах р. Сині Води, лівої притоки Південного Бугу, вони розгромили ординців. Поділля, яке раніше входило до складу Галицько-Волинського князівства, було включено до складу Литви.

Отже, на початок 60-х років XIV ст. під владою Литви опинилася велика частина території України – Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля, більша частина Волині. Внаслідок цього Велике князівство Литовське стало великою феодальною державою.

2. Політика великих Литовських князів на українських землях. Політичний устрій держави

Починати висвітлювати цю проблему слід з того, що приєднані до Литовського князівства землі за територією й кількістю населення були в 5 разів більшими, ніж власне Литва. Вони стояли й вище щодо культурного розвитку. Тому литовські правителі, намагаючись втримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувались правила: «старого не змінювати, а нового не впроваджувати». Це здійснювалося на практиці:

– до кінця XIV ст. фактично зберігалась стара система управління, у якій лише руська князівська династія змінилась на литовську;

–руське боярство переходило на службу до Литви;

– литовці запозичили руський досвід військової організації, спорудження фортець;

– розширилася сфера впливу руського православ'я на терени Литовської держави;

– «Руська Правда» стала державною правовою основою;

– руська мова була визнана офіційною державною мовою.

До цього слід додати, що офіційний титул Литовського князя розпочинався словами: «Великий князь Литовський і Руський».

Студенти повинні знати, що дії литовців в Україні не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. Литовська влада була м’якшою, толерантішою, ніж татарська. На приєднаних до Литви землях руські князі зберігали свою автономність. У зв’язку з цим відомий історик О. Субтельний називав процес збирання українських земель Литвою «проникненням, включенням, приєднанням».

Проте литовці не стали другими варягами. Вони не «розчинились» у підкореному східнослов'янському етносі. Починаючи з правління князя Ягайла (1377–1392 рр.), у Литовській державі дедалі більше набирали силу тенденції централізму.

В 90-ті роки XIV ст. влада литовських феодалів в Україні посилилася. Так, Великий Литовський князь Вітовт протягом 1392–1394 рр. за допомогою зброї змістив в Україні князів, що перестали йому коритися. Новгород-Сіверське, Володимирське (Волинь), Подільське, Київське удільні князівства були ліквідовані і перетворені на провінції Литви, в цих землях почали управляти великокнязівські намісники. В результаті посилилася центральна влада і Велике князівство Литовське, на відміну від Київської Русі, ніколи не знало феодальної роздрібненості.

Важливо зазначити, що до середини XV ст. законодавча, виконавча й судова влада зосереджувалася в руках великого князя литовського. Він був вищим начальником

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать