Династія Симиренків

Чотири покоління спадкових почесних громадян імперії, нащадків козацького роду, що успіхами власної праці з кріпаків дорівнялися до графів і князів, увійшовши на рівних до кіл найбагатших підприємців Європи, Симиренки були піонерами науково-технічної революції й у Російській імперії, й за часів СРСР.

Перші парові цукрові заводи, перші металеві пароплави на Дніпрі, перше промислове виробництво пастили й мармеладу, перші карликові промислові фруктові сади, майже мільйон пристойно оплачуваних робочих місць на заводах і в садах в часи кріпаччини і реформ, сприяння розвитку української культури. І все це створено династією Симиренків.

Внук запорізького козака
(Федір, 1790—1867)

Торгову марку «Брати Яхненки і Симиренко» у 1815—1820 роках заснували брати Степан, Терентій і Кіндрат Яхненки (яких з кріпацтва викупив батько) та їх товариш Федір Симиренко, що згодом одружився з Анастасією Яхненко.

Внук запорізького козака Андрія, який не присягнув Катерині II, кріпак князя М. С. Воронцова Федір Симиренко орендував млини на Вільшанці й, заробивши необхідну суму, купив собі вільну. Брати Яхненки займалися торгівлею шкірами, збіжжям, борошном, орендували млини в Умані й Смілі. Завдяки комерційній спритності Яхненків і підприємницькому хисту Федора Симиренка вже в 30-ті роки фірма мала власні крамниці й комори по всій Україні.

Тільки в Одесі було шість крамниць ТД «Брати Яхненки і Симиренко». 1832 року засновникам фірми, колишнім кріпакам за сприяння в розвитку Одеси імператорським указом було присвоєно статус купців 1-ої гільдії й звання спадкових почесних громадян міста, що урівнювало їх з родовими дворянами.
<lj-cut>

У роки аграрної кризи (кінець 30-х — поч. 40-х рр. XIX ст.) ТД «Брати Яхненки і Симиренко» диверсифікує свій бізнес: продавати борошно стало невигідно, і фірма почала торгувати цукром. Перша ж спроба принесла 100 тисяч крб. чистого прибутку — партiю цукру-рафінаду графа Бобринського (одного з лідерів тогочасного цукрового ринку) новітні комерсанти продали за 380 тис. крб, купивши у графа за 280 тисяч.

Швидко капітал фірми сягнув мільйона карбованців. І Платон (старший син Анастасії і Федора Симиренків), що допомагав у справах фірми, переконав батька і дядьків будувати власний цукровий завод, який і звели 1839 року в Ташлику (Черкащина). 1845 року орендуються і запускаються цукроварні в селах Олександрівка і Орлівка, будується завод в селі Руська Поляна.

Підприємства фірми «Рафинадный сахар братьев Яхненко и Симиренко» з початку 40-х рр. XIX ст. диктують правила розвитку найдохіднішої галузі не лише в Україні, а й у всій Росії. Ташлицька цукроварня — перший в Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод — стає «законодавицею мод» у цукровій промисловості: власники інших заводів перебудовували свої підприємства на парові.

Генератор ідей
(Платон, 1820—1863)

Головним генератором і впровадником планів ТД «Брати Яхненки і Симиренко» був Платон Федорович Симиренко. По закінченні пансіона Золотова в Одесі з волі батька він не вступив до Московського університету, а допомагав на фірмі, часто бував на заводах Бобринського, придивлявся до виробництва цукру.

Їздив на кращі цукрові заводи Німеччини і Франції. Згодом втілив побачене на Ташлицькому заводі, закупив кращі на той час машини й агрегати, запросив іноземних фахівців (30 фахівців із сім’ями переїхали до Ташлика, заробітна плата їх була вдвічі більшою, ніж у Франції). Закінчивши політехнічний інститут у Парижі, Платон з 1843 року стає технічним керівником родинної фірми.

1846 року фірма клопочеться перед київською владою про придбання двох десятин землі на Куренівці, околиці міста, аби збудувати новий цукрово-рафінадний завод. Не отримавши дозволу, вибрали інше місце — між Млієвом і Городищем на Черкащині.

Тут виросло справжнє промислове диво-містечко. Першою збудували цеглярню, з цегли якої 1848 року постали семиповерхова рафінарня і цукроварня, обладнані за останнім словом техніки — ручну працю замінили парові машини.

Пізніше з’явився спеціалізований машинобудівний завод (перший в імперії!), що забезпечував вчасний ремонт модерного іноземного устаткування і виготовляв необхідні деталі для підприємств інших губерній.

Тут же виготовили перші судна з металевим корпусом — пароплави «Українець» і «Ярослав», які транспортували до чорноморських портів цукор Яхненків-Симиренка.

Родинна фірма набирала обертів, це був справжній холдинг з розгалуженою мережею промислових і торгових підприємств по всій імперії. Однак наприкінці 60-х ТД почав зазнавати ударів через хвороби та смерті засновників (1863 року померли Кіндрат Яхненко та Платон Симиренко, за кілька років пішли з життя Анастасія, Терентій та Степан Яхненки, а також Федір Симиренко).

Аби перестрахуватися, кредитори фірми 1861 року призначили адміністрацію, яка перебрала на себе ведення справ родинної фірми. 1862 року сім’я Платона Симиренка у зв’язку з тяжкою хворобою годувальника потрапила під опіку Черкаського міського сирітського суду. Фінансові справи Ташлицького заводу контролювалися судом, дрібні сімейні витрати ретельно перевірялися чиновниками. По смерті Платона Симиренка суд