Історіографія історії Словаччини

ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ СЛОВАЧЧИНИ

Історична наука словацького народу, як і інших слов'янських народів окрім російського, формувалася в руслі загальних тенденцій ідейного життя і була спрямована на захист національних прав Перехід до наукового осмислення минулого відбувався в епоху національного відродження, яка почалася з середини ХVШ ст. Національний рух словаків розвивався в умовах соціального та подвійного національного гноблення. Словаччина входила до складу Австрійської імперії як складова частина Угорщини. Словаки зазнавали жорстокої мадяризації, наприкінці ХVШ ст. ще не було створено національної літературної мови.

Біля витоків словацької історіографії знаходяться будителі - патріотично налаштована інтелігенція, яка прагнула до формування національної свідомості словацького народу. В їх середовищі наприкінці ХVШ - в першій третині XIX ст. панували просвітницькі ідеї, які вони намагалися пов'язати з боротьбою за національні права. Історії, як засобу пробудження патріотичних настроїв та фактору формування національної самосвідомості вони надавали важливого значення.

ЮРАЙ ПАПАНЕК (1738-1802) в 1780 р. видав латиною "Історію слов'янського народу". В цій праці було висловлено думку про автохтонність словаків, яких дослідник вважав гілкою єдиної слов'янської сім'ї, велика увага приділялася діяльності Кирила та Мефодія, було зроблено спробу відтворити історію Великої Моравії.

Ю. Папанек розглядав минуле словаків в рамках історії угорців, дещо ідеалізував минуле, апологізував Габсбургів.

Проте питання про походження словацького народу, його місце і роль в історії Угорського королівства, які поставив Папанек сприяли виникненню національно-патріотичної ідеології, посилили інтерес до історії власного народу у інших словацьких будителів.

ЮРАЙ СКЛЕНАР в праці “Найдавніше становище Моравії та перший прихід угорців і напад на неї”, видану в 1764 р., зробив спробу зрівняти словаків та угорців, їх історичне минуло. Він вважав, що відбулося "мирне вторгнення угорців в слов'янські землі, підкреслював внесок словаків в історію Угорського королівства, зокрема в спільному протиборстві із зовнішніми ворогами. Ці погляди викликали негативну реакцію офіційної угорської історіографії того часу та гостру полеміку словацьких і угорських вчених.

ЯН ХРДЛІЧКА (1741-1810 рр.) в своїх працях окреслив контури етнічної території словаків, т

В 1789 р. А. Бернолак створив Словацьке учене товариство в Трнаві, яке стало науковим центром досліджень з історії, літератури інших наукових напрямів.

В умовах посилення реакції і зміцнення абсолютизму в першій третині XIX ст. словацькі інтелігенти-патріоти виявляють поглиблений інтерес до фольклору, як джерела національної самобутності словацького народу, високу художню цінність словацького фольклору доводив БОГУСЛАВ ТАБЛІЦ (1769-1832 рр.) - засновник кафедри чеської і словацької мов та літератур в Братіславському ліцеї.

ЯН КОЛЛАР (1793-1852) в 1823-1827 рр. видав, підготований з П. Шафариком І.Я. Благославом, двотомник "Пісні світські словацького народу в Угорщині ''. В І834-І835 рр., він вже видав двотомну антологію "Народні пісні або пісні світські словаків в Угорщині". Антологія доводила багатство і самобутність духовного життя та фольклору словаків. В описі подорожі по Італії, Тіролю та Баварії - “Цестопис”, опублікованому в 1843 р. Коллар оспівував боротьбу слов'ян проти іноземного гніту, висловлював переконання про їх велике історичне призначення. Творчість Коллара зазнала впливу романтизму.

З 30-х років ХІХ ст. панівною течією в словацькій історіографії стає романтизм. Романтики прагнули возвеличити словацькі народи, довести високий рівень їх розвитку, показати їх внесок в європейську культуру, науково підтвердити думку про їх автохтонність, історичні права на заселені території. Насамперед це стосувалося словацького народу.

Найвидатнішим представником романтичного напрямку в словацькій історіографії ХІХ ст. був ПАВЕЛ ЙОЗЕФ ШАФАРИК (1795-1861 ). Після закінчення Йенського університету з 1819 до 1833 р. працюючи в м. Нові Сад (Сербія), вивчав джерела з історії слов'ян, які зберігалися в навколишніх монастирях. В 1826 р. написав "Історію слов'янської мови та літератури всіма наріччями" в якій доводив індоєвропейське походження слов'ян та їх помітний внесок в світову культуру. В цій праці вперше науково обґрунтовано самостійність словацької мови. Особливу увагу Шафарик звернув на стародавню історію слов'ян, яка зазнавала перекручень через політичні мотиви.

Після переїзду до Праги, в 1836-1837 рр. Шафарик написав двотомну працю "Слов'янські старожитності". Працюючи над нею, він досліджував свідчення про слов'ян античних авторів, західноєвропейських хроністів, давньоруських літописців, фольклорний матеріал. Шафарик здійснив порівняльно-історичний аналіз географічних та топографічних назв слов'янських народів.

Проблематика праці - походження, розселення та первісна історія слов'янських народів. Шафарик дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не раніше І тисячолітті н. е. З цього часу він починав історію слов'янських народів.

Шафарик обґрунтував твердження, що слов'яни поряд д сусідами-галлами, германцями, литовцями та іншими - були творцями європейської культури. Один з доказів високого рівня розвитку слов'янських народів він вбачав у тому, що багато с