Історія балетного мистецтва

Балет - мистецтво досить молоде, йому мало чим більше чотирьохсот років. Народився балет в Північній Італії в епоху відродження. Італійські князі любили пишні палацові свята, в яких танець займав важливе місце. Одіяння і зали придворних пані і кавалерів не личили для сільських танців; не допускали неорганізованого руху. Тому спеціальні вчителі - танцмейстери - прагнули навести лад в придворних танцях. Поступово танець ставав усе більш театральним.

Термін "балет" з'явився в кінці XVI століття (від італійського balletto - танцювати). Але означав він тоді не спектакль, а лише танцювальний епізод, передавальний певний настрій. Такі "балети" складалися зазвичай з мало зв'язаних між собою "виходів" персонажів - найчастіше героїв грецьких міфів. Після таких "виходів" починався загальний танець - "великий балет".

Першою балетною спектаклем-виставою став "Комедійний балет Королеви", поставлений в 1581 році у Франції італійським балетмейстером Бальтазаріні ді Бельджойозо. Саме у Франції відбувався подальший розвиток балету. Спочатку це були балети-маскаради, а потім помпезні мелодраматичні балети на рицарські і фантастичні сюжети, де танцювальні епізоди змінялися вокальними аріями і декламацією віршів.

Під час царювання Людовика XIV спектаклі придворного балету досягли особливої пишності. Людовик сам любив брати участь в балетах, і своє знамените прізвисько "Король-сонце" отримав після виконання ролі Сонця в "Балеті ночі".

У 1661 році з метою збереження і розвитку танцювальних традицій він створив Королівську академію музики і танцю. Директором академії був королівський вчитель танців Пьер Бошан.

Незабаром була відкрита Паризька опера. На перших порах в її складі її трупи були одні чоловіки. Жінки на сцені Паризької опери з'явилися лише в 1681 році. Майстерність ранніх італійських вчителів танців справила враження на знатних французів, які супроводжували армію Карла VIII, коли в 1494 він вступив до Італії, пред'явивши свої претензії на трон неаполітанського королівства. В результаті італійські танцмейстери стали запрошуватися до французького двору. Танець розцвів в епоху Катерини Медічи, дружини Генріха II (правив в 1547-1559) і матері Карла IX (правив в 1560-1574) і Генріха III (правив в 1574-1589). На запрошення Катерини Медічи італієць Бальдасаріно ді Бельджойозо (у Франції його називали Бальтазар де Божуайе) ставив придворні вистави, найбільш відоме з яких носило назву Комедійний балет королеви (1581) і зазвичай вважається першим в історії музичного театру балетним спектаклем. У царювання трьох французьких королів - Генріха IV (1533-1610), Людовіка XIII (1601-1643) і Людовіка XIV (1638-1715) - вчителі танців проявили себе як у сфері бального танцю, так і в тих його формах, які розвивалися в рамках придворного балету. У Англії в ту ж епоху, тобто в царювання Єлизавети I, йшов аналогічний процес, що знайшов вираження в постановках т. з. масок при дворі в Уайтхолле. У Італії техніка професійного танцю продовжувала збагачуватися, з'явилися перші праці по танцю (Il Ballarino Фабріцио Карозо, 1581 і Le Gratie d'Amore Чезаре Негрі, 1602).

В кінці XVIII століття народився новий напрям в мистецтві - романтизм, що зробив сильний вплив на балет. У романтичному балеті танцівниця встала на пуанти. Першою це зробила Марія Тальоні, повністю змінивши колишні уявлення про балет. У балеті "Сильф" вона з'явилася крихкою істотою з потойбічного світу. Успіх був приголомшуючий.

В цей час з'явилася безліч чудових балетів, але, на жаль, романтичний балет став останнім періодом розквіту танцювального мистецтва на Заході. З другої половини XIX століття балет, втративши своє колишнє значення, перетворився на придаток до опери. Лише у 30-і роки XX століття під впливом російського балету почалося відродження цього вигляду мистецтва в Європі.

У Росії перший балетний спектакль - "Балет про Орфея і Еврідіке" - поставлений 8 лютого 1673 року при дворі царя Олексія Михайловича. Церемонні і повільні танці складалися із зміни витончених поз, уклонів і ходів, що чергувалися із співом і мовою. Жодної істотної ролі в розвитку сценічного танцю він не зіграв. Це була лише чергова царська "потіха", що залучала своєю незвичністю і новизною.

Лише через чверть століття, завдяки реформам Петра I, музика і танець увійшли до побуту російського суспільства. У дворянські учбові заклади ввели обов'язкове навчання танцям. При дворі почали виступати виписані з-за кордону музиканти, оперні артисти і балетні трупи.

У 1738 році відкрилася перша в Росії балетна школа, і діти з палацової челяді сталі першими в Росії професійними танцівниками. На початку XIX століття російське балетне мистецтво досягло творчої зрілості. Російські танцівниці внесли до танцю виразність і натхненність. Це незмінно залучало до Москви і Петербургу найбільших хореографів Європи. Ніде в світі вони не могли зустріти такою великою, талановитою і добре виученою трупи, як в Росії.

З початку 16 ст. відомі кінні балети, в яких вершники гарцювали на конях під музику, спів і декламацію (Турнір вітрів, 1608, Битва краси, 1616, флоренція). Витоки кінного балету ведуть до рицарських турнірів середньовіччя. Перший балетний спектакль, що об'єднав музику, слово, танець і пантоміму,, Цирцея, або комедійний балет королеви був поставлений при дворі Катерини Медічи (Париж) італійським балетмейстером Бальт