Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.. Боротьба за відродження державності України

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

« Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.. Боротьба за відродження державності України»

Виконала:

Костенко Л.М.

План:

1. Лютнева революція 1917 р. та її вплив на Україну

2. Утворення ЦР. І та ІІ Універсали

3. Більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. та боротьба за владу в Україні

4. Українська держава гетьмана П.Скоропадського.

5. Директорія її політика і наслідки.

1. Лютнева революція 1917 р. та її вплив на Україну

27 лютого 1917 р. в Росії перемогла революція. У цей день в Петроградібуло утворено два нових реальних органи влади:

Тимчасовий комітет IVДуми (згодом - Тимчасовий уряд) на чолі з князем Львовим Петроградська рада робітничих, солдатських депутатів на чолі з меншовиком Чхеїдзе

В ніч з 2 на 3 березня Микола IIзрікся престолу і передав владу Тимчасовому уряду, який проголосив політичні свободи і початок виборів до Установчих зборів - вони повинні були вирішити долю Росії, прийняти її конституцію.

Реальна влада в Росії зосереджувалася в руках Тимчасового уряду.

2. Утворення ЦР. І та ІІ Універсали

Після революції на територію України поширюється як влада центральних міністерств, так і вплив новостворених революційних органів народовладдя. До середини березня 1917 року Ради робітничих депутатів були обрані в Києві, Одесі, Харкові , Сумах , Лебедині та інших містах і містечках України. Окремо від них почали виникати Ради солдатських депутатів, багато яких незабаром об’єднались із Радами робітничих депутатів. Одночасно, а інколи й раніше , поряд із Радами робітничих і солдатських депутатів та призначеними комісарами Тимчасового уряду, на місцях виникали різноманітні представницькі організації , що мали різні назви : комітети громадської безпеки, комітети громадських організацій , комітети народної влади тощо., за якими незабаром закріпилась єдина назва – громадські виконавчі комітети. Наприкінці березня – початку квітня 1917 року в Україні відбулась ціла низка з’їздів, наслідком роботи яких стало відновлення діяльності національних партій. Так 25 – 26 березня один із ініціаторів утворення Центральної Ради – Товариство українських поступовців, реорганізувавшись у Союз автономістів – федералістів, приймає рішення “всіма засобами творити автономія України , вжити всіх заходів, щоб надати їй як найбільшого авторитету”.

На початку квітня 1917 року офіційно сформувалась Українська партія соціалістів – революціонерів. Делегати установчого з’їзду партії визнали “найбільшою потребою українського народу негайне проведення в життя широкої національно-територіальної автономії із забезпеченням прав національних меншостей і негайне скликання Української установчої ради для вироблення основ і форм автономії”. З’їзд також визнав , що єдиною формою устрою Російської держави є федеративно-демократична республіка. Визначивши свій державницький ідеал у формі автономної України , що є складовою Російської федеративної республіки , українські політичні партії в його основу поклали принцип природного права українського народу на створення власної державності. Доречно зазначити , що українські соціал-демократи, виступаючи поборниками робітництва , стояли на класових позиціях. На наш погляд , політичні орієнтири партії не могли сприяти консолідації української спільноти .

Відразу після звістки про події в Петрограді розпочався процес об’єднання національних українських сил. З ініціативи Товариства українських поступовців представники української демократичної інтелігенції соціалістичної спрямованості, створили політично – координаційний центр революційних сил української спільноти – Центральну Раду. З ініціативи Центральної Ради проводились губернські та повітові національні з’їзди, а також всеукраїнські – селянські , військові , робітничі, професійні, громадських організацій.

Виходячи із цього, Центральна Рада поставила перед собою завдання “звернутись до всього українського народу із закликом організуватися та приступити до негайного закладення фундаменту автономного ладу на Україні. Власне це відповідало резолюції 3 ) Національного конгресу, прийнятої до того за дві місяці. Реалізація резолюції відбулась через прийняття Першого Універсалу. Цей акт, проголошений на площі перед Софіївським собором і супроводжений церковним молебнем і військовим парадом , був зустрінутий із величезним піднесенням. Правова основа Універсалу зумовлювалась ідеєю народного суверенітету й принципом природного права української нації на незалежне існування. Автори документа всіляко намагалися політичний авторитет інституції, від імені якої було видано Універсал, її загальнонародний представницький характер, визначити на основі принципу природного права. Це виражалось у необхідності творення нового ладу вільної автономної України. Оголошуючи себе виразником волі “виборних людей” українського народу, Центральна Рада визнавала, що тільки “народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям ” через обрані, на демократичних засадах Всенародні Українські збори (Сейм). Разом із тим , Універсал проголошував, що своє державне життя Україна влаштовує “не одділяючись від усієї Росії”. Таким чином стверджувався федеративний устрій Російської держави, при якому “Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас , на Україні, мають право