Прояви етносоціальних трансформацій на великому кордоні в контексті міжспільнотних взаємин України та Кримського ханства XV–XVII ст.

Реферат

ПРОЯВИ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ НА ВЕЛИКОМУ КОРДОНІ В КОНТЕКСТІ МІЖСПІЛЬНОТНИХ ВЗАЄМИН УКРАЇНИ ТА КРИМСЬКОГО ХАНСТВА (XV – XVII СТ.)

Для онтологічного майбутнього сучасної української нації неабияке значення має здатність її титульної української спільноти підтримувати нормальні взаємини з рештою неукраїнських її конгломератів у межах держави Україна. Тим більше, що історичний досвід свідчить якраз про переважання тенденції пошуку українцями діалогу зі своїми сусідами, наприклад, кримськими татарами. Водночас аналіз українсько-кримських міжспільнотних взаємин, скажімо за доби середньовіччя та ранньомодерного часу, поки що не вийшов на рівень остаточної інтерпретації. Щоправда в останній час намітилися й істотні зрушення в цій галузі вітчизняної гуманітаристики. Зокрема переосмислення концептуальних засад дослідження взаємин української та кримськотатарської спільнот на етапі XV – XVII ст. відображено в роботах таких сучасних фахівців, як В.Возгрін, О.Галенко, Я.Дашкевич, О.Пріцак, Н.Яковенко.

Однак і надалі залишається чимало питань, пов’язаних із дослідженням цієї важливої складової української історії. Їхнє вирішення вимагає значної консолідації зусиль учених різного профілю. Проте й аналіз окремих сторінок не позбавлений евристичного сенсу. Основним же завданням цієї розвідки є спроба нарису цілісної картини проявів сутнісних етносоціальних трансформацій української та кримськотатарської спільнот упродовж означеного періоду внаслідок активної контактної взаємодії в межах цікавого з історичного погляду етногеографічного феномену, що далебі частіше визначається дослідниками як «Великий Кордон»¹ .

Реконструювати етносоціальні процеси та трансформації в контексті міжспільнотних взаємин у повному обсязі завжди складно. В нашому ж випадку це завдання ускладнюється через низку обставин. До них слід віднести нестабільність сучасної теоретично-методологічної основи таких студій, невизначеність категоріальних принципів, специфіку етнічних і етносоціальних процесів доби середньовіччя та раннього нового часу, слабкість і недослідженість джерельної бази. Водночас, не ставлячи собі за мету здійснити подібну реконструкцію етносоціальних трансформацій у повному обсязі в контексті україно-кримських міжспільнотних взаємин, ми все ж таки спробуємо, бодай частково, вичленувати сферу та прояви цих трансформацій, що, з іншого боку, дозволить проаналізувати динаміку та значення цієї проблеми у вигляді певної цілісності.

Безумовним фактором міжспільнотних взаємин кримських і ногайських татар зі спільнотою українців упродовж XV – XVII ст. виступала унікальна зона етнічного контактування, що відома як територія з різними назвами: «Поле», «Дике Поле», «Степ», «Великий Кордон». Незважаючи, проте, на всю геодетермінічну дію в етносоціальних трансформаціях у зазначений час, цей феномен доцільніше інтерпретувати передусім не як причину, а як результат і прояв міжетнічних контактів із наступним впливом на етносоціогенез спільнот, які контактували. Іншими словами, Великий Кордон був не лише причиною етносоціальних процесів, а й сам ними виступав. Це свідчить також про значну різноманітність і складність його функцій в етноісторичному контексті.

Феномен «Поля» можна пояснити, насамперед, етносоціальною «нетиповістю» тих спільнот, які контактували в його межах, а також своєрідними природними маркерами, котрі підсилювали і без того відчутну етносоціальну диференціацію. Ця етноконтактна зона була представлена передусім геополітичними (різні держави, спільноти яких вступали у контакт), соціально-економічними (осілі, кочові, напівкочові спільноти), конфесійними/«цивілізаційними» (іслам, шаманізм, православ’я, католицизм), етнічними (спільноти, що на початковому етапі контактування взагалі були відчутно відмінними в антропологічному/расовому типах) маркерами. Зрештою, природно-географічні особливості основних ареалів життєдіяльності контактуючих спільнот, які умовно можна поділити на Північ – Південь. Поєднання цієї вісі з віссю Схід – Захід (у «цивілізаційному» та етносоціальному контекстах) зумовлювало фактично статус Великого Кордону як зони відчутної метисації обох контактуючих спільнот. А що вони таки контактували між собою в етносоціальній площині, є безсумнівним явищем.

«Перед нами, – відзначає Н.Яковенко, – неначе гігантський маятник, де певна критична маса в сусідстві двох етносів – руського і татарського – переміщується то на користь однієї, то на користь іншої сторони. В епіцентрі її, на буферній порубіжній смузі між кочовою і хліборобською цивілізаціями, за власними законами виживання побутує етноконтактна зона. Цей мобільний пояс-амортизатор не переймається етнічними та релігійними упередженнями. Нічиї люди на нічиїй землі – ось головна суть дітей поля, які взаємно перемішують одяг і тип їжі, мову і звичаї, збройні навички й спосіб мислення» ² . На наш погляд, така інтерпретація досить влучно характеризує феномен Великого Кордону. І потрібно підкреслити ще й таку специфіку, як відсутність тут етнічної домінанти, що за безумовного просторового наближення цих етносів створювало для них цілком однакові умови міжспільнотних взаємовпливів.

Причому, як відомо, подібна специфіка фактично була закріплена свідомою «практикою» ще з ХІІІ ст. Тобто з часів, коли між руськими князівствами й власне Ордою встановилася своєрідна нейтральна «сфера впливу» без чітко відмежованого адміністративн