Особливості розвитку культури Київської Русі

Реферат на тему

Особливості розвитку культури Київської Русі

ПЛАН

1. Вступ.

2. Феномен культури Київської Русі

3. Давньоруська література.

4. Походження і суть національного символу — тризуба

5. Література.

1. Вступ.

Високий злет культури Київської Русі був зумовле­ний суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавлен­ням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові яви­ща та процеси в давньоруській культурі — це не тільки су­марний наслідок дії суспільних сил і чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тоб­то культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт істо­ричного розвитку.

2. Феномен культури Київської Русі

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні ознаки та особливості:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розви­ток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само, як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолют­не домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літерату­рі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним із найдоступ­ніших місць задоволення естетичних потреб народу.

2. Запозичення та творче переосмислення візантій­ських традицій, знань і канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Ру­сі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантій­ських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактніс­тю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візан­тійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок і мозаїк.

З часом почали виявлятися глибинні давньоруські ос­нови. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187), що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XIст. у цер­ковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше трапляються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами ре­альних людей, побутовими сценами, набувають національ­них рис. Яскравим прикладом цього є фрески Софії Київ­ської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам'яних хра­мах є виявом впливу дохристиянських традицій спору­дження капищ (язичницьких культових споруд).

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

Феномен давньоруської культури виріс не з пересадже­ного варязького або візантійського саджанця. Він є своєрід­ним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх наро­дів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впли­вом культур Греції і Переднього Сходу, досить помітно ви­ражений у галицьких керамічних плитках, чернігівському різьбленні по дереву, київських фібулах і змійовиках. Дея­кі елементи (висока культура плужного землеробства, ке­рамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навички) черняхівської та зарубинецької слов'янських культур (пер­ша половина І тис. н. є.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, відродилися і розвинулися за часів Давньоруської держави.

Ще у дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося абет­кою із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов'янське походження. Літопис­на інформація про будову палаців княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архітектурної споруди, зведеної майже на 50 років раніше славнозвісної Десятинної церкви у самому центрі київського дитинця, переконливо свідчать про те, що ще в дохристиянський пе­ріод слов'яни мали високий рівень ремесла, певну його спеціалізацію, які давали змогу створювати монументаль­ні споруди на основі синтезу власного досвіду та архітек­турних впливів сусідніх народів.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками.

Існування власної писемності та освіти — основна озна­ка цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давн