Экономическая и социально-политическая жизнь Киевской Руси

Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продук­ти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечува­ли потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісника­ми, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, вис­нажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірва­ти економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзнача­лись працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві.

Сільське господарство й промисли

Сільське господарство було провідним у давнь­оруській економіці і досягло високого рівня розвитку.

Землеробство. Основними зерновими куль­турами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. Ліс ви­рубувався і спалювався, таким чином звільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових і степових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, за якої ро­дючість землі відновлювалася природним шляхом.

У Київській Русі був великий набір ручних зем­леробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси. їх досить часто знаходять під час археологічних роз­копок. Для обмолоту зерна використовувався ціп. Землеробство на Русі було на такому агротехнічно­му рівні, який давав можливість забезпечити високі для свого часу врожайність і продуктивність праці.

Скотарство. У літопи­сах та інших пам'ятках писемності постійно згадуються різні свійські тварини і продукція тварин­ництва. Великими стадами корів і кіз, табунами ко­ней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Худобу випасали з весни до осені на луках, заплавах, у лісах, на перелогових землях і в степах. На зиму для годівлі тварин запасали сіно, зерно.

Мисливство й рибальство. Полювання на лісових і степових тварин і птахів забезпечувало м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів, білок давав добрі доходи. Цінне хутро було однією з головних статей давньоруського експорту, розходя­чись у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль серед промислів відігравали бортництво та бджільництво. Мед і віск ма­ли попит на Русі та за її межами. Князі й бояри були особливо зацікавлені в підтриманні сталого рівня ви­робництва меду й воску, як і у добуванні хутра. Ці товари продавалися на ринках Візантії, країн Близь­кого Сходу й Західної Європи. Натомість вони одержували можливість купувати там прикраси, до­рогі тканини й одяг, вино, фрукти, зброю тощо.

Ремесло. Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русі ремісниче виробництво. Основною його галуззю була металургія що поряд із землеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруської держави. Обробка заліза що добувалося з болотяної руди, велася як у сільських так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим набором інструментів і во лоділи значною кількістю технічних прийомів обробки металу, продукуючи речі високої якості й досконалі функціонально, а в кращих зразках — і художньо довершені.

Надзвичайно високого рівня майстерності досягли руські ювеліри. Неперевершеними досі шедеврами ювелірної справи на Русі є дорогоцінні вироби з перегородчастими емалями іконки, хрестики князівські барми ковтки. Виробництво високоху дожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалось у Києві звідки вони розходились по Русі і за її межі. Слава про руських ювелірів роз неслася середньовічною Європою.

Наймасовішими видами ремесла були виготовлен­ня керамічного посуду, обробка шкіри, дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, зви­чайно селилися разом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Дедалі ширшого застосування набувало віконне скло. Поши­реними були домашні ремесла: прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а також продуктів харчування, насамперед переробка зерна.

Розвинена обробка дерева й каменю, виготов­лення цегли давали можливість руським людям будувати різноманітні житла, зводити церкви й пала­ци. Найпростішим житлом були напівземлянки, в яких тулилась біднота. У наземних зрубних будин­ках мешкали представники середніх прошарків населення. Окрасою й водночас архітектурними домінанта­ми міст і сіл Русі були численні церкви, переважно дерев'яні. У великих містах височіли кам'яні храми. В давньоруську добу в Києві було зведено по­над ЗО кам'яних церков. Багато їх збудовано в Чернігові, Переяславі.

Міста, як відомо, у VI—VIII ст. у східнослов'янському суспільстві виникали протоміста — укріплені поселення, що в зародку мали озна­ки майбутніх міст: ремісниче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Однак не кожне Протомісто могло перерости в місто: для того мали скластися особливо сприятливі соціальні, політичні й економічні умови. Найдавнішим протомістом Південної Русі був „град Кия", що ви­ник наприкінці V — в першій половині VI ст. Протягом наступних століть цей град переріс у вели­ке місто, в якому в XI— першій третині XIII ст. налічувалось близько 50 тис. мешканців. Для свого часу то була дуже велика кількість городян.

Соціально-економічне, політ