Панас Феденко в українській революції 1917-1920 років

ПАНАС ФЕДЕНКО В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1920 рр.: ПОДІЇ ТА ОЦІНКИ

Ланцюгова реакція європейських революцій XX століття, спровокована значною мірою катаклізмами та кровопролиттям Першої Світової війни, немов гострим скарпелем перекроїла мапу Старого світу, радикально змінила форми державного та суспільного життя Європи. Імперію Романових вона прирекла на загибель, натомість дала життя новим державам, які раніше були її складовими. Україна, природно, не могла залишитись осторонь цього процесу, тож й її територію охопив революційний вихор, який приніс багато непорозумінь та негараздів українському народові.

Незважаючи на потужну компанію по висвітленню тих аспектів вітчизняної історії, бодай опосередковано пов’язаних з відродженням української державності, певні аспекти Української революції залишаються дослідженими не на належному рівні. До них можемо зарахувати й аналіз внеску та ролі окремих осіб у тих визначних подіях. Безперечно, що більшість з них належали до прошарку національної інтелігенції, тому постановка цієї проблеми зможе пролити додаткове світло й на питання про внесок та сприйняття цією верствою подій українських визвольних змагань 1917 – 1920 років.

З огляду на це вважаємо за доцільне комплексно розглянути діяльність П.В.Феденка (1893 – 1981), відомого діяча Української Соціал-демократичної Робітничої партії у період Української національної революції та його погляди на неї. Зокрема, потрібно сконцентрувати увагу на його оцінках політики гетьмана П. Скоропадського та його роботі в уряді УНР за часів Директорії, як на найменш досліджених сторінках біографії Панаса Васильовича.

Справедливо потрібно зазначити, що останнім часом багато було зроблено в справі повернення постаті П.Феденка із небуття, яку протягом не одного десятиліття дозволялось згадувався лише з брудними епітетами та принизливими тавром “буржуазного націоналіста.” Особа П.Феденка в першу чергу зацікавила краєзнавців та істориків Дніпропетровщини, які присвятили не одну розвідку цьому непересічному політику, громадському діячеві, журналісту та письменнику української діаспори[1] .

Для створення цілісного образу П.Феденка - політика того періоду не завадить стисло ознайомитися з основними віхами формування його суспільно – політичних поглядів.

П.В.Феденко походив з селища Веселі Терни (зараз це територія м. Кривого Рогу), де й з’явився на світ 13 грудня 1893 року. Освіту почав здобувати у Верхньодніпровській шестикласній школі, продовжив же навчання у гімназії м. Олександрія. З 1913 по 1917 роки був студентом Історико – філологічного Інституту у Петербурзі. Саме на ці роки й припадає початок його активної роботи в УСДРП, яка стала однією з головних напрямків його діяльності в еміграційний період.

Революція застала Панаса Васильовича у Петрограді, де він закінчував навчання. Лютневу революцію він вітав, сподіваючись, що вона стане першим кроком до побудови нового, більш справедливого ладу в країні.

Закінчивши навчання, у червні 1917 року, коли революція стала повновладною господаркою імперії Миколи Романова, П.Феденко повернувся на Україну, де відразу почав опікуватися революційними справами у рідному Верхньодніпровському повіті. Освічених кадрів катастрофічно не вистачало, і Панаса Васильовича Інформаційне бюро Української Центральної Ради уповноважило бути інструктором з питань політичної освіти та організатором українських національних сил. До того ж селяни Верхньодніпровського повіту на з’їзді у серпні 1917 року обрали П.Феденка своїм представником до Центральної Ради у Києві. Однак, йому не часто доводилося бувати на засіданнях цього представницького органу. Сам П.Феденко з приводу цього зазначав : “Хоч я і був членом Центральної Ради, але мені довелося тільки один раз протягом 1917 – 1918 років бути присутнім на її засіданнях. Обставини так склалися, що я мусив перебувати в Катеринославі, редагуючи органи соціал-демократичної партії “Наше слово,” “Голос робітника,”“Наша справа.””[1] Отже, можемо стверджувати на разі лише про формальне перебування Панаса Васильовича у складі Центральної Ради, що він й особисто визнавав.

Намагаючись дати оцінку політиці Центральної Ради, Панас Васильович відзначав, що вона намагалася здійснити українську революцію не стихійно, а надати їй якомога більш організованих форм. Втім, на його погляд, головною проблемою цього органу був брак кадрів, які б могли забезпечити функціонування міцного адміністративного апарату, дієвого війська. За Феденком, Центральна рада намагалась забезпечити населенню України матеріальний добробут, політичну свободу та дотримання прав трудового народу, хоч при цьому й потерпали колишні можновладці – поміщики та власники підприємств. Загалом політик високо оцінював роботу цього органу, особливо наголошуючи на її заслугах у справі організації українського народу для політичної боротьби, хоч при цьому було допущено багато помилок, а її лідери мали багато нездійснених ілюзій[2] .

П.Феденко, перебуваючи в ейфорії від далекосяжних планів соціальних перетворень на Україні, різко негативно оцінив факт приходу до влади більшовиків у Петрограді у жовтні 1917 року та їх політичну тактику. Як редактора партійного органу УСДРП “Наше слово,” П.Феденка обурював факт запровадження більшовиками в країні суворої цензури, яку він порівнював з царською[3] . Згадував він й про репресії, що їх почали активно запроваджувати щодо незгодних з їх політикою більшовицькі комісари, сподіваючись та