Київський князь Ярослав Мудрий і піднесення Русі

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем’янчука

Кафедра Історії України

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

“Київський князь Ярослав Мудрий і піднесення Русі”

Рівне – 2006

План

Вступ

1. На шлях до Київського престолу. Зміцнення державності.

2. Внутрішня і зовнішня політика князя.

3. Русь на вершині культурного злету.

Висновки

Бібліографія

Вступ

Київська Русь як державне утворення є, звичайно, значною віхою у історії українського народу. І хоча протягом своєї історії Київська Русь переживала різні часи: від розквіту до повного занепаду, проте уся історія її творення виступає нині яскравим прикладом дивовижного єднання, розумного та продуманого правління, бажання піднести свою державу до високого світового рівня.

Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на періоди. Перший період – швидкого зростання – охоплює майже сто років: з 882-го року, коли на престол у Києві сів князь Олег, і аж до смерті Святослава у 972-му році. Цей період характеризується стрімким розвитком Київської Русі як держави. Базуючись у вигідно розташованому в стратегічному плані місті – Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру – так званий “шлях із варягів у греки”, підкорили східнослов’янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому регіоні. Так було створене величезне господарське та політичне об’єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.

Другий період історики характеризують як добу зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Дедалі відчутнішим стає законопорядок. Надзвичайно важливим та політично розумним кроком було впровадження християнства за часів правління князя Володимира, що принесло на Руські землі абсолютно нову культуру й докорінно змінило світосприйняття та самовираження населення Київської Русі. Проте основна заслуга у політичному об’єднанні, зміцненні Руської держави та її неймовірно високому культурному злеті належить синові Володимира - мудрому державному діячеві, великому Київському князеві Ярославу.

1. На шлях до Київського престолу. Зміцнення державності

Смерть князя Володимира спричинилася до вже звичної братовбивчої війни між Рюриковичами. За підтримкою поляків старший син Володимира Святополк (літописці часто називають його “окаянним”) нападає на своїх молодших братів Святослава, Бориса і Гліба та убиває їх. Двох останніх, молодих і особливо популярних у народі через свою доброту та розсудливість, православна церква приєднала до святих.

Святополк святкував своє братовбивство як високу заслугу: він збирав жителів Києва, дарував їм гроші, одежу та надіявся своєю щедрістю завоювати їхню любов.

Звістка про смерть Володимира та віроломство Святополка досягла Новгорода, де правив молодший син князя Ярослав, котрий, зібравши дружину із сорока тисяч русичів та тисячі варягів, виступає у похід проти загарбника.

Святополк, дізнавшись про це, зібрав не менш чисельне військо, покликав печенігів і на берегах Дніпра, поблизу Любича, зійшовся з Ярославом. Проте битва довго не починалася, оскільки жодне військо не ризикувало на очах у ворога переправлятися через глибоку річку, яка їх розділяла. Нарешті однієї ночі, коли Святополк не очікував нападу із протилежної сторони, воїни Ярослава здійснили переправу і напали на ворожий табір, пов’язавши голови хустинами, аби розрізняти своїх та чужих. Святополк хоробро боронився, проте печеніги, відділені від стану озером, не могли вчасно прийти йому на допомогу. Отже, Ярослав виграє битву, урочисто входить у Київ, а Святополк рятується втечею.

Проте Святополк навіть не думав поступитися йому престолом і вдається до захисту польського короля Болеслава, свого тестя. Цей король, справедливо названий Хоробрим, був готовий помститися з свого зятя а також повернути Польщі окремі руські міста, колись завойовані Володимиром. Посиливши своє і без того досвідчене військо союзниками, найманцями, німцями, венграми, печенігами, розташувався станом на берегах річки Буг.

За декілька місяців до цього часу страшна пожежа знищила більшу частину Києва. Ярослав, заклопотаний його відбудовою, заледве встигає підготувати оборону. Вражені таким неочікуваним нападом, русичі переполошилися. Ярослав поступився перемогою хороброму ворогові, і лише з чотирма воїнами повернувся до Новгорода. Там він, заручившись підтримкою новгородців, збирає нову казну, знову наймає на службу варягів і з новими силами виступає у похід проти Святополка.

Тим часом Святополк, боячись довготривалої опіки тестя і бажаючи чим швидше скористатися незалежністю, таємно віддає градоначальникам наказ умертвити всіх поляків. Болеслав, дізнавшись про змову зятя, покидає столицю разом із деякими руськими боярами – своїми друзями та численними скарбами, що належали Києву. Також він залишає за собою ті руські міста в Галіції, що колись були польськими.

Святополк, дізнавшись про скорий напад Ярослава, не маючи сильного війська, ні любові підданих, котра рятує монарха в дні небезпеки, втікає із Києва до печенігів, просити їх допомоги. Ті, у свою чергу, завжди готові спустошити р

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать