Становище Правобережної України

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний морський інститут

Заочне відділення

РЕФЕРАТ

Становище Правобережної України.

Визвольна бородьба на чолі з С.Палієм

Гайдамацький рух

Студента _4_курсу

Лозенко Р.С.

^{( прізвище, ініціали )}

Дата надходження

Оцінка____________________________

Підпис викладача___________________

Херсон 2008

«Той, що кинувся з мотикою на сонце» — так свого часу характеризували урядовці Польщі одного з «провінційних» полковників козацької України Семена Палія . Нагадаємо, що у другій половині 80-х років XVII — на початку XVIII століття цей козацький діяч зумів відродити на Правобережній Україні («східних кресах» Речі Посполитої) національні органи державного управління з центром у містечку Фастові, що на Київщині. А наведені вище слова стосувалися означення його непростих взаємовідносин з Варшавою — розпочиналися вони з військової та політичної співпраці, а закінчилися непримиренною боротьбою.

Роки діяльності C. Палія припадають на той складний період національної історії, коли українське територіальне питання набуло міжнародного значення, а кожна з навколишніх країн (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія та залежне від неї Кримське ханство) прагнула не допустити утворення на європейській карті самостійної козацької держави. «Сьогодні ця країна Правобережна Україна геть зруйнована. Війна, немов гангрена, мало-помалу з’їдає все, що зустрічає на своєму шляху, перетворюючи найкращий куток Європи на пустинні поля», — описував тяжке становище правобережних земель французький дворянин де Божо, який перебував тут у 70-х роках XVII ст. Якщо до 1676 р. Правобережна Україна була частиною козацької держави, то після відмови від гетьманської булави Петра Дорошенка, а також спустошливих турецьких походів на Чигирин у 1677—1678 рр., власне українська політико-адміністративна структура тимчасово занепадає.

Проте восени 1683 року запорозький отаман Семен Палій очолює один із загонів січовиків, що допомагав польському королю Яну III Собеському розгромити турецькі війська під Віднем та у післявіденському поході польської армії до Угорщини. Про значимість цієї допомоги говорив в одному зі своїх листів сам монарх Речі Посполитої, називаючи полковника Палія не інакше як «віденським богатирем».

Повертаючись із закордонного походу, Палій разом зі своїми козаками вирішив не йти до Січі, а залишитися на Правобережній Україні, яка після довголітніх війн перетворилася на зруйнований край. Влітку 1684 року С. Палій зупинився біля Немирова, що був резиденцією правобережного українського гетьмана Андрія Могили. Однак Палій не бажає виконувати накази Могили, більш того, він навіть намагається усунути його з посади. Це йому не вдаться, і він повертається на Запорожжя. Але через деякий час, восени того ж року, вже з більшою кількістю козаків, Палій знову з’являється на Правобережжі. З цього часу починається активна діяльність полковника, яка мала не лише військовий, а й державотворчий та колонізаційний характер.

Заходи українського полковника, що мали на меті відродження зруйнованого краю і захист його від турецько-татарських нападів, підтримувались королівським урядом, який видав С. Палію, а також полковникам Самійлу Івановичу (Самусю), Андрію Абазину, та Захарію Іскрі привілеї, що узаконювали певні військово-адміністративні права козацької старшини на території Київщини та Брацлавщини. Стародавні «права та вольності» Війська Запорозького підтверджувалися також постановою вального сейму від 16 лютого 1685 року. Вже 25 серпня того ж року С. Палій, перебуваючи у Білій Церкві, видав універсал, в якому сповіщав усіх (особливо купців), хто проїжджав територією Фастівського полку, про введення ним мита на користь козацької адміністрації.

Невдовзі на Правобережжя потягнулися люди з Лівобережної України, молдавських та білоруських земель. Якщо у 1690 році у Фастові, який був обраний Палієм для своєї резиденції, було лише декілька сотень дворів, то через три роки їх нараховувалось вже близько 3 тисяч. Протягом наступних років йшов поступовий процес відродження правобережних містечок і сіл, які швидко заселялися, зважаючи на захист правобережних козаків під керівництвом С. Палія. Місцева польська шляхта, яка також поверталася до «дідичних маєтків», починаючи з 1687 року скаржилася на те, що козаки будують свою «удільну» державу і не зважають на польські закони.

Ще у 1688 році С. Палій вперше звертається до московського уряду з проханням об’єднати Правобережну і Лівобережну Україну в єдиній гетьманській державі під зверхністю царя. Однак, зважаючи на укладений між Польщею і Москвою 1686 року «Вічний мир», його ініціативу не підтримали.

Звернення С. Палія до Москви, а також його небажання підкорятися наказному гетьману від імені короля Гришку, призвели до ув’язнення фастівського полковника. На початку жовтня 1689 року, коли виникла чергова конфліктна ситуація між Палієм та Гришком у Немирові, комендант місцевої фортеці заарештував полковника. Провівши майже півроку у в’язниці, Палій був звільнений згідно з королівським універсалом. «...З-під варти зі мною разом (йшлося про двох сотників, що також перебували у полоні) випущено за наказом Вашої Королівської Милості.., з Немирова з-під варти пішки і без риштунків», — писав С. Палій до Яна III Соб