Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.

Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.

В сучасних умовах розвитку міжнаціональних відносин і розв’язання проблем, які виникають у зв’язку з цим, особливу актуальність, на наш погляд, набуває ретельне вивчення досвіду розв’язання проблем національних меншин у різних регіонах країни, особливостей функціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, діяльність державних органів по забезпеченню соціально-економічного і національно-культурного розвитку національних меншин, зокрема польського, німецького, єврейського, російського населення, в Україні в 20-ті роки ХХ ст.

Важливу роль у розв’язанні національного питання в республіці відігравали спеціальні органи державної влади, що створювалися на початку 20-х років і проводили роботу серед національних меншин. Одним із таких органів державної влади в Україні був Відділ національних меншин при Наркоматі внутрішніх справ УСРР (НКВС), створений Постановою Президії ВУЦВК від 13 квітня 1921 р. Невдовзі після цього постановою ВУЦВК від 25 жовтня 1922 року було прийняте Положення про Відділ нацменшин, в якому визначалася структура та компетенція відділу¹ . В сферу діяльності Відділу входило вивчення господарського і культурного розвитку національних меншин, що проживали на території України. Він брав участь у створенні перших законодавчих актів, що торкалися життя національних меншин, налагоджував діяльність місцевого апарату, розпочав роботу по обліку і землевлаштуванню нацменшин тощо. Відповідно до Положення при Відділі національних меншин НКВС були створені національні підвідділи, зокрема польський, російський, єврейський, німецький. Але більш-менш значної діяльності, особливо по правовому, економічному та культурному розвитку національних меншин, Відділ розгорнути не зміг. У зв’язку з цим, а також з необхідністю проведення поглибленої роботи серед національних меншин постановою Президії ВУЦВК від 28 квітня 1924 року було створено постійну Центральну Комісію у справах національних меншин (ЦКНМ)² . у положенні про неї зазначалось, що комісія утворюється з метою розвитку і зміцненням співробітництва всіх національностей, широкого сприяння їх матеріальному і культурному розвитку. Комісія брала участь в розробці і впровадженні в життя через законодавчі органи всіх законопроектів з проблем нацменшин, збирала, вивчала матеріали про економічне, культурне і побутове життя національних меншин. Поступово функції Центральної Комісії значно розширилися і конкретизувалися. До її компетенції входила організація при губернських і окружних виконавчих комітетах органів по роботі серед національних меншин з проведення національного районування; організація виборчих кампаній під час виборів до Рад; підготовка працівників центрального і низового апаратів; проведення з’їздів, нарад та конференцій; сприяння у розширенні мережі національних шкіл та культурно-освітніх закладів, виданні періодичної, учбової і художньої літератури на мовах національних меншин тощо. Склад комісії визначався ВУЦВК із представників різних національностей. Звіти про їх роботу заслуховувалися на засіданнях як ВУЦВК, так і Раднаркому. Для проведення роботи на місцях при губернських і окружних виконавчих комітетах створювалися бюро або комісії в справах національних меншин, в які, крім штатних працівників, могли входити і особи на громадських засадах. Окрім бюро і комісій, призначалися також уповноважені й інструктори у справах національних меншин.

Стосунки між державними органами влади та нацменшинами упродовж 20-х років перебували під неослабним контролем партійно-радянського керівництва. Зважаючи на хитке становище радянської влади на початку 20-х років, більшовики надавали великого значення роботі з нацменшинами, залучаючи їх до активної участі в соціалістичному будівництві, формуючи їх свідому довіру до радянської влади.

Одним з важелів впливу на національні меншини були сільські ради. Створюючи національні сільські ради, більшовики сподівалися за короткий відтинок часу схилити нацменшини на свій бік, зробити їх слухняним знаряддям власної політики, перевиховати на засадах комуністичної ідеології. Створення сільських національних рад було свого роду показовим засобом, з допомогою якого більшовицьке керівництво хотіло продемонструвати світові, як радянська влада дбає про національні меншини і селянство.

Питання виникнення та діяльності сільських національних рад в Україні в 20-і роки ХХ ст. цікавили досить широке коло істориків, фахівців національних відносин. В радянській історіографії інтерес до цієї проблеми був зумовлений потребами комуністичної ідеології, яка показувала нацсільради як прояв радянської демократії, засіб вирішення національного питання.³

На сучасному етапі історіографії відбувається переосмислення поглядів і концепцій, які склалися раніше, питань, що стосуються ролі національних сільських рад в системі політичних суспільних відносин, формуванні радянського тоталітарного ладу. Дослідники підходять до проблем національних відносин і тогочасних рад, спираючись на концепцію самостійного українського державотворення. Зокрема, історія національних відносин і радянського будівництва в 20-і роки ХХ ст. оцінюється з точки зору нереалізованих можливостей, прагматичності політики більшовиків в національному питанні. Виходячи з цього, С.В.Кульчицький, Т.І. Єременко, Л.В.Яковлєва, Б.В.Чирко, С.П.Пишко, І.М.Кулинич, Н.В.Кривець, М.В.Шаповал, В.М. Мазур у св