Україна в умовах перебудови. Проголошення незалежності

Проголошений квітневим (1985 р.) Пленумом ЦК КПРС курс на перебудову передбачав, як це вже відзначалось, оновлення всіх сфер життя радянського суспільства, його широку демократизацію, глибокі перетворення в економіці, корінну перебудову організаційних структур, форм і методів діяльності органів управління, проведення нової національної політики. Це повністю відносилось і до України. Відмітимо, що дія негативних довгострокових тенденцій в економіці була характерною для всіх республік СРСР. Проте варто підкреслити, що Україна, крім цього, мала ще і особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці.

До цього треба віднести деформовану структуру розміщення продуктивних сил. В республіці провідними галузями були вугільна, горно добувна, металургійна, важке та електротехнічне машинобудування. В УРСР діяло до 50% підприємств військово-промислового комплексу. Постійна лінія на їх подальший розвиток посилювало деформованість економіки України. Зокрема, УРСР, на яку припадало до 3% території СРСР, добувалося близько половини союзного виробництва чавуну, 40% – сталі, прокату, третина видобутку вугілля, 60% – залізної руди, 20% – валового збору зерна, 50% – цукру та олії. У вугледобуванні, чорній металургії та машинобудуванні було зайнято 2/3 усіх працюючих у промисловому виробництві. В той же час доля галузей, що працювали на споживчий ринок у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах цей показник досягає 50–60% і більше.

В Україні було побудовано і працювала велика кількість атомних енергоблоків (до 40% загальносоюзної кількості). Частина АЕС (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська) працювали не для потреб України, а виробляли електроенергію для соціалістичних європейських країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

В республіці стало характерним швидке старіння основних виробничих фондів. Рівень їх спрацьованості у промисловості складав у 1985 році 43%. В Україні частка старих підприємств була вищою ніж в СРСР в цілому. Тому і старіння виробничих фондів йшло швидше. Щорічні витрати на їх ремонт становили 20% балансової вартості (в США – 7%). По темпам росту основних виробничих фондів серед республік СРСР Україна посідала в 1986 році останнє 15 місце.

Це приводило до хронічного відставання у економічному розвитку. В середині 80-х рр. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості і валової продукції сільського господарства міцно займала 13 місце в СРСР. Тому і за темпами зростання виробленого національного доходу вона посідала все те ж 13 місце. Таким чином її економіка поступово і неухильно втрачала динаміку свого розвитку.

Значно ускладнюється екологічна ситуація. Вона швидко наближається до катастрофічної. Це відбувалося завдяки перекосам у розміщенні продуктивних сил. У 70-і роки техногенне навантаження на природу, ще більше зростало і в 6–7 разів перевищувало загальносоюзний рівень. Щорічно промисловими об'єктами у атмосферу та водний басейн викидалось більше 10 млн. тонн шкідливих речовин. Наприкінці 80-х рр. Україна стала єдиною в СРСР республікою, де смертність населення перевищувала народжуваність. Аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року поглибила екологічну ситуацію і стала своєрідним каталізатором переосмислення існуючих порядків.

Екологічну ситуацію в республіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України досягла 57%, в тому числі в степовій зоні 73%. Розораність безпосередньо сільськогосподарських угідь становила 80% проти 25% у США і 48% у Франції. Це привело до активізації ерозійних процесів, внаслідок чого Україна щороку втрачала до 600 млн. т. родючих ґрунтів. За кількістю технологічного бруду на душу населення посідала перше місце в Європі, території екологічного лиха становили понад 15% її площі. За оцінкою деяких зарубіжних фахівців щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становили 15–20% валового національного прибутку і були найбільшими у світі. Цей перелік екологічних негараздів можна, на жаль, продовжувати і далі.

Незважаючи на перебудову в Україні з 1989 р. припинилось зростання національного доходу, розпочався процес розбалансування економіки і споживчого ринку, поглиблювалась безгосподарність. Все це привело до безконтрольного росту цін, загострення проблем забезпечення населення продовольством, товарами першої необхідності. Кризові явища в економіці, її загальний стан негативно відбивались на вирішенні соціальних питань, де поглибились і ті негативні тенденції які виникли ще до перебудови. Характерним стає уповільнення темпів зростання реальних доходів. Якщо у дев'ятій п'ятирічці в Україні вони становили 20%, у десятій – 17%, то в одинадцятій – лише 14%.

Не тільки збереглось, а й починає поглиблюватись відставання від країн Заходу у рівні споживання на душу населення. Так, у 1982 р. споживчий кошик звичайних щотижневих закупок для оплати якого у Вашингтоні потрібно було працювати 18 годин – у Києві – 53 години. Це без урахування безсумнівно нижчої якості товарів і послуг.

Зростає гострота житлової проблеми. В Україні число людей, що покращили свої житлові умови, із п’ятирічки в п’ятирічку зменшувалось: у восьмій їх налічувалось 8,9 млн., дев’ятій