Представництво Галичини і Буковини у першому австрійському парламенті

Навесні 1848 р. в Австрійській монархії розпочалася реформа державного управління. Надвірні канцелярії і палати були ліквідовані або замінені на міністерства. Місце державних радників та Державної конференції посіла Рада міністрів.

У “Віденській газеті” 25 квітня 1848 р. була опублікована перша австрійська конституція, яка проголошувала Австрію конституційною монархією і утверджувала австрійський парламент - рейхстаг. Передбачалася двопалатна структура парламенту. До складу верхньої палати (палати панів) входили принци імператорського двору, голови найзнатніших шляхетських родів, архієпископи і єпископи князівського рангу, особи, пожиттєво призначені імператором та обрані великими землевласниками (загалом до 200 осіб). Палата депутатів формувалася шляхом двоступеневих виборів за квотою один депутат від 50 тис. осіб населення і налічувала 383 члени. Порядок виборів визначався тимчасовим виборчим статутом від 11 травня 1848 р. [1, с.108-109].

Однак подальші революційні події 1848 р. внесли зміни до виборчої процедури. Австрійський парламент був оголошений однопалатним, а вибори до палати панів скасовані. Новий виборчий закон був виданий 1 липня 1848 р.

Вибори до рейхстагу - непрямі та двоступеневі - відбулися в червні 1848 р. Галичина повинна була представити 96 депутатів. З цієї кількості від сільської місцевості мало бути 89, а від міст - 7 депутатів (Львів - три, Броди, Тернопіль, Станіслав, Перемишль - по одному) [2]. Буковина мала обрати вісім депутатів.

Згідно з виборчим законом, у Галичині було утворено 25 виборчих округів, з них вісім - на Буковині (сім сільських, по одному від кожного повіту, та один від Чернівців). Виборчі округи поділялися на дільниці, що створювалися у населених пунктах із кількістю мешканців від 250 до 2500 осіб. На першому етапі виборів обиралися виборщики. Активним і пасивним виборчим правом були наділені всі австрійські громадяни віком від 24 років, громадянські права яких не були обмежені і які жили у своєму виборчому окрузі не менше шести місяців. Позбавлялися виборчого права жінки, прислуга, робітники з поденною або потижневою оплатою, особи, які отримували допомогу від благодійних установ. На другому етапі виборщики таємним голосуванням обирали депутатів. Кандидатом могла бути особа, яка в першому турі була обрана виборщиком, досягла віку 30 років, і мала австрійське громадянство. Обраним вважався кандидат, який здобув абсолютну кількість голосів. Якщо виникала потреба, то проводилися другий і третій тури голосування [4, с.109].

Селянство, що становило понад 80% (4 млн з-поміж 4,9 млн загальної кількості) [3, с.7] населення Галичини, могло стати вирішальною силою під час виборів. Проте збиті з пантелику передвиборною агітацією неграмотні селяни, боячись підступів з боку шляхти, покидали виборчі дільниці. Це давало змогу місцевій шляхті обрати бажаного їй депутата [7, с.259].

Для того, щоб відсторонити селян від участі у виборах, шляхетські агенти залякували їх усякими небилицями, як-от: „Не ходіть, добрі люди, на вибори і інших відмовляйте, тому що у Відні збирають підписи за панщину" [6]. Мали місце випадки прямого обману селян-виборщиків. Особливо багато зловживань було в другому турі голосування, коли у виборчий бюлетень потрібно було вписати прізвище депутата. Користуючись неписьменністю селян, у їхні бюлетені часто вносили прізвища тих кандидатів, які підтримувалися Центральною Радою народовою [2].

Значний вплив на перебіг виборчого процесу мала Головна руська рада. За допомогою місцевих рад та “Зорі Галицької" проводилася передвиборча агітація. У спеціально виданій інструкції Головна руська рада закликала обирати депутатами “мудрих священиків, добрих і богобоязних поміщиків, справедливих мандаторів - людей грамотних. І лише у разі, якщо серед вас немає людини грамотної”, рекомендувала обирати селян [1].

Самі селяни активно агітували за того або іншого свого кандидата, що користувався їхньою довірою, і скрізь рішуче виступали проти кандидатів від шляхти.

Активність виборців у сільських округах була невисокою. Лише там, де селяни прагнули відстояти своїх кандидатів, явка на виборчі дільниці була повною. Так, на вибори 14 червня 1848 р. у с. Солотвино з’явилися всі 103 виборщики (з них 81 селянин) і більшістю (58 голосів) депутатом до рейхстагу обрали сорокарічного селянина з Ляховця Івана Капущака. Його суперник священик Дуткевич отримав 39 голосів. В окремих населених пунктах, зокрема, у Самбірському окрузі, мали місце випадки, коли селяни, домовившись між собою заздалегідь, демонстративно повертали чисті бюлетені. Добре поінформований стосовно передвиборчих справ службовець із Синяви зазначав: „Якби там, де вдавалося, не обдурили селян, депутати від Галичини цілком складалися б із селян”. Від усієї Галичини до австрійського парламенту вдалося провести лише одного урядовця - губернатора Ф. Стадіона.

Від Буковини депутатами стали переважно селяни: п’ять українців (Ю. Тиміш, В. Кирстюк, В. Моргоч, Л. Кобилиця, І. Долинчук), два румуни (М. Бондар, М. Чуперкович), єдиним німецьким депутатом від Чернівців став директор гімназії А. Краль. Це пояснюється насамперед прагненням буковинського селянства до скасування панщини, яке на той час уже відбулося в Галичині.

Попри різноманітні передвиборчі труднощі Галичина й Буковина делегували до парламенту найчисельніше селянське представництво (38 депутатів) з усіх провінцій монархії, що свідчило про велику політичну активні