Політика і наслідки радянської влади щодо українського селянства в період колективізації

Політика і наслідки радянської влади щодо українського селянства в період колективізації

колективізація голодомор розкуркулення сільський господарство

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши "шкідливий буржуазний вплив" приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне.

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: кошти, сировина і робочі руки для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило більшість населення. Проте бажаних наслідків досягти одразу не вдалося. Звичні командні методи в економіці спрацьовували погано, і тому провести планове перекачування коштів з аграрного сектора в промисловість шляхом встановлення занижених цін на сільгосппродукцію правлячі кола не змогли. Пропоновані державні ціни часто становили лише 1/8 ринкових, а за таких умов селяни просто відмовлялися продавати свій товар. Вихід із цієї ситуації Ленін побачив у кооперації, яка була звичною, традиційною формою селянської співпраці ще з дореволюційних часів, до того ж давала змогу органічно поєднати приватні та державні інтереси. Суть проблеми полягала лише в тому, яким способом у традиційну форму кооперації вкласти новий соціалістичний зміст.

Лозунг суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). На пленумі було окремо заслухано доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора "Про сільське господарство України і про роботу на селі ". У постанові на доповідь відзначалося, що Україна має розвинуту матеріально-технічну базу для перетворень у сільському господарстві. ЦК КП(б)У пропонувалося посилити темпи колективізації.

На пленумі під час обговорення центрального питання про темпи і кінцеві терміни суцільної колективізації не виявилося єдності думок. В. М. Молотов і Л. М. Каганович наполягали на тому, щоб завершити її приблизно за рік. С. В. Косіор і деякі інші представники партійно-державного керівництва республіки підтримали позицію, яку розділяв, як їм було відомо, генеральний секретар. Нарком землеробства УСРР О. Г. Шліхтер і голова Укрколгоспцентру І. О. Гаврилов висловлювалися за те, щоб завершити колективізацію наприкінці п'ятирічки, тобто не раніше 1933 р. Пленум вирішив утворити комісію під керівництвом наркома землеробства СРСР Я. А. Яковлева для розв'язання питань, пов'язаних із суцільною колективізацією. Рекомендації комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. "Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Україна відносилася до групи районів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 або навесні 1932 р.

Сталін називав колективізацію "революцією зверху". Він мав рацію. Селяни-власники не виявляли навіть найменшої готовності відмовлятися од власності й робили це тільки під загрозою неминучої ліквідації своїх господарств. Темпи колективізації спускалися зверху у вигляді контрольних цифр. 24 лютого 1930 р. С. В. Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з гаслом: "Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 року!". Отже, встановлені постановою ЦК ВКП(б) терміни скорочувалися на рік — півтора. Районні власті подекуди виявляли готовність до ще більшого скорочення термінів.

Судячи з усього, суцільна колективізація була задумана як комунікація, з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. Офіційно, в опублікованих документах, йшлося про артільну форму, але в різних інструкціях, якими вони супроводжувалися, артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 р., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі "як перехідної до комуни форми колгоспу&q