Карпатська Україна та Карпатська Січ

65 років тому, 14 березня 1939 року отець Августин Волошин проголосив державну незалежність Карпатської України. Закарпатські українці, забувши про традиційні суперечки між народовцями і русофілами, згуртувалися навколо Українського Національного Об‘єднання в єдину монолітну силу, завершивши, за словами покійного Олекси Мишанича, еволюцію від підкарпатських русинів до закарпатських українців. Погано озброєні й недосвідчені, в основному юнаки і дівчата, в тому числі з-під польських Галичини і Волині, пішли на ворога — угорських гонведів. Та сили були нерівні — 18 березня припинили опір останні захисники держави, якій історія дала лише неповну сотню дорогоцінних годин.

Матеріали про Карпатську Україну вміщені в підручниках з історії для шкіл та вищих навчальних закладів. Президент Карпатської України Августин Волошин удостоєний посмертно звання Героя України, а один із його ювілеїв відзначався на державному рівні. Однак вченим ще чимало треба зробити, аби в історії Карпатської України не залишилося жодних «білих плям»...

Утворення й падіння уряду Андрія Бродія

8 травня 1919 року Центральна Руська Народна Рада прийняла в Ужгороді рішення про приєднання Закарпаття до Чехословаччини на правах автономії; однак празький уряд постійно зволікав із виконанням своїх обіцянок — закарпатці, мовляв, ще не «дозріли» до самостійного життя. Перший етап автономії був реалізований тільки 8 жовтня 1938 р. Це була перемога всіх політичних сил краю, які протягом міжвоєнного періоду боролися за автономні права. Ще 2 вересня 1938 р. представники русофілів (москвофілів) і народовців (українофілів) підписали декларацію, на яку чехословацький уряд не відреагував. Вимоги, які оголосив Е.Бачинський, передбачали приєднання Пряшівщини до Підкарпатської Русі, надання фінансової допомоги верховинським округам і персональну заміну представників в урядових установах.

На початку жовтня 1938 р. відновилися переговори між представниками двох напрямків з метою створення автономного уряду Підкарпатської Русі. 8 жовтня в Ужгороді була створена Національна Рада Підкарпатської Русі, до складу якої ввійшли представники всіх основних політичних сил краю.

На першому засіданні Ради був прийнятий меморандум, який закінчувався вимогою негайно прийняти закон про Підкарпатську Русь. 8 жовтня 1938 р. прем’єр-міністр Чехословаччини Я.Сирови звільнив з посади губернатора краю К.Грабаря і призначив І.Парканія. Останній в черговий раз наголосив на вимогах Національної Ради. Тим часом представники москвофілів і народовців обговорювали кандидатури на посади міністрів Підкарпатської Русі. Українську делегацію очолив А.Волошин, москвофільську — Й.Камінський.

Аналогічні суспільно-політичні процеси відбувались у Словаччині. 6 жовтня 1938 р. лідери Словаччини зібралися в Жиліні і вимагали автономних прав. 7 жовтня 1938 р. прем’єр-міністр Чехословаччини Я.Сирови задовольнив їхнє прохання, і Й.Тісо був призначений прем’єр-міністром Словаччини. Необхідно наголосити, що Я.Сирови, згідно з 60 параграфом Конституції Чехословаччини, виконував на час відсутності Е.Бенеша (емігрував 5 жовтня 1938 р. — М.В.) президентські функції.

11 жовтня 1938 р. було сформовано перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який очолив А.Бродій — лідер русофілів. Міністрами були призначені Е.Бачинський і Ю.Ревай. Слідом за ними міністерську посаду зайняв С.Фенцик, а А.Волошин та І.П’єщак стали державними секретарями.

Автономно-Землеробський союз (АЗС), очолюваний А.Бродієм, від початку свого утворення в 1923 р., на перший план постійно висував головне політичне завдання — здобуття автономії. У своїй статті «Ми, автономісти, будуємо нову вільну автономну Підкарпатську Русь», опублікованій у 1935 р., А.Бродій писав: «Коротко скажу, чого ми, автономісти, хочемо і за що боремось: Підкарпатська Русь в її етнографічних кордонах від Попраду до Тиси, як вказано в Сен-Жерменському мирному договорі і Конституції Чехословацької Республіки...» Автономний уряд А.Бродія провів три засідання (15, 18, 22— 23 жовтня 1938 р.).

23 жовтня 1938 р. продовжувалося третє засідання уряду, на якому прийняли рішення: «Область руських на півдні Карпат, відзначена мирними договорами як автономна одиниця, становить одне невіддільне ціле, частини якого міцно зв’язані як тисячолітньою історією, так і тисячолітніми економічними умовами і братерським співжиттям її корінного автохтонного населення... Цілість і невіддільність цієї області визнали також і великі союзні і співдружні держави в міжнародних та мирних договорах, змінити політичне становище і приналежність якої вважаємо можливим тільки в її цілості без відторгнення її південної частини від північної і навпаки, можна виключно тільки на основі права самовизначення всього корінного автохтонного населення по демократичних принципах: всенародним голосуванням». Але А.Бродій і керівництво АЗС вели подвійну гру, орієнтуючись на Угорщину, що викликало незадоволення представників українського напряму. Газета «Нова свобода» звинувачувала прем’єра у сприянні антиукраїнським виступам.

Досить швидко з’ясувалося, що А.Бродій вже тривалий час працював на уряд Угорщини під кличкою «Берталон». Чехословацька контррозвідка уважно стежила за його діяльністю. Начальник Президії поліцейського управління в Ужгороді Герр ще

4 січня 1933 р. доповідав Президії крайового управління Підкарпатської Русі, що «редактор Бродій має великі зв’язки з закордоном.., він постійно зустрічається з представниками