Політична і судова система Київської Русі

Зміст

Вступ

Політична система Київської Русі

Давньоруське право

Судова система Київської Русі

Види покарання

Висновки

Використана література

Вступ

У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалась одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. Її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. Через те, що центром нової східнослов'янської держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона отримала назву Київська Русь.

Займаючи величезну територію — від Балтики і Льодового океану до Чорного моря, і від Волги до Карпат, — Русь являла собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, що обумовило швидке її входження в загальноєвропейську історико-культурну спільність.

Про могутню східнослов'янську державу заговорили в різних частинах Старого Світу. Відомості арабських авторів, свідчення скандинавських саг, французькі епічні твори змальовують Русь як велику країну, що посідала важливе місце в системі європейських політичних, економічних і культурних зв'язків. Аль-Масуді повідомляв, що руси "утворюють великий народ". Знаменита пісня про Роланда засвідчує участь руських дружин у війні проти Карла Великого. Микита Хоніат зізнається, що "християнський руський" народ врятував Візантію від навали половців.

Політична система Київської Русі

Виникнення Київської Русі традиційно пов'язують з формуванням у середині IX ст. Київського князівства князями Аскольдом та Діром, та з об'єднанням князем Олегом північних та південних східнослов’янських земель. Поширення влади Київських князів на нові території, формування системи адміністрації, судочинства і збирання данини розгорнулися у часи князювання Ігоря, Ольги, Святослава.

Політична і адміністративна системи Київської Русі базувалися на князівсько-дружинному устрої при тривалому збереженні органів самоуправління міських і сільських громад. Громади об'єднувалися у волості - адміністративно-територіальні одиниці, у які входили міста та сільські округи навколо них. Групи волостей об'єднувалися в землі.

Київська Русь сформувалась як одноосібна монархія.

В 12-13 ст. форма держави змінилася. Відносини між окремими князівствами розвивалися на засадах федерації або конфедерації. На чолі держави стояв київський князь, який зосереджував в своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої, судової й військової влади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни тощо). Князівська влада спиралася на постійну військову організацію - дружину. Дружинникам-посадникам доручалися в управління окремі волості, міста і землі. Народне ополчення («вої») формувалося за десятковим принципом. На чолі окремих підрозділів стояли десятник, соцький, тисяцький. «Тисяча» становила військово-адміністративну одиницю. Соціальна структура відповідала економічній системі. До панівного стану входили бояри, воєводи, тисяцькі, соцькі, печатники, покладники, тіуни, огнищани, сільські старости, міська верхівка - «мужі градські». Вільна категорія сільських виробників називалася смерди. Феодально-залежним населенням були рядовичі, закупи та ізгої. Холопи і челядь перебували на становищі рабів.

У 990 на Русі засновано митрополію з центром у Києві, яка підпорядковувалась Константинопольському Патріархові. В усіх землях існували єпископії, що ділилися на парафії. Протягом 11-13 ст. було засновано десятки монастирів, зокрема Києво-Печерський монастир.

У формуванні права Київської Русі певну роль відіграла судова діяльність князів, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так і створенню нових правових норм. Судовим рішенням надавалося значення загальної норми.

Давньоруське право

У Давньоруській державі домінуючим джерелом права було звичаєве право. Це були норми, які виникали на основі звичаю, санкціонувались державою і ставали обов’язковими для виконання.

Аналіз документів княжої доби засвідчує, що в Київській Русі поняття “закон” мало швидше моральний, релігійний зміст, ніж правовий.

Право і правові відносини в Київській Русі виходили з моральних норм, були пов’язані з родообщинними традиціями, звичаями та моральними вимогами, в яких належно і негативно оцінювалися як “правда”, так і “неправда” (не випадково перша збірка світських законів дістала назву “Руська Правда”).

Основними джерелами давньоруського права були звичаєве неписане право, в основі якого лежав правовий звичай, міжнародні договори із греками, договори князів між собою, з народом і дружиною, княжі устави та уроки, церковні устави (рецепція візантійського права, що позначалася, головним чином, на церковному законодавстві). “Руська Правда” – перший кодифікований збірник звичаєвих правових норм Київської Русі, який знаменував появу законодавства.

Законодавча діяльність князів не виходила за межі звичаєвого права. Перші акти князівського законодавства в галузі публічного права (уроки, устави, договори) часто фіксували звичаєві норми, тлумачили їх, але нових не створювали. У галузі приватного і кримінального права теж панував звичай. Рецепція візантійського права здійснювалась шляхом пристосування до місцевого звичаєвого права.

Важливо

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать