Селянська реформа 1861 р.

Реферат на тему:

“Селянська реформа 1861 р.

та особливості її проведення в Україні”

ПЛАН

Вступ

1. Правова основа селянської реформи 1861 р.

2. Вплив реформи 1861 р. на селянство

3. Вплив реформи 1861 р. на клас дворянства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х pp. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасу­вання кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад.

Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і, разом з тим, в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюваною царатом щодо України.

Утвердження капіталістичного суспільно-економічного укладу в Україні обумовило інтенсивний розвиток промисловості, сільсь­кого господарства, торгівлі. Водночас половинчастість і непослі­довність селянської реформи зумовили збереження численних пе­режитків феодалізму в економічній, соціальній та політичній га­лузях життя.

Разом з тим реформою 1861 p. було створено певні умови для швидкого розвитку промислового капіталізму, обумовленого попи­том на продукцію чорної металургії та машинобудування, кам'яне вугілля, залізну руду.

1. Правова основа селянської реформи 1861 р.

Правову основу селянської реформи 1861 р. в Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлю­валися незначні за розміром селянські наділи. У трьох місцевих положеннях, дія яких поширювалася на українські губернії, відби­лася специфіка відносин між поміщиками та селянами, що історич­но склалася в різних районах України. Так, Катеринославська, Херсонська і частково Таврійська губернії, а також ті повіти Харків­ської та Чернігівської губерній, де переважало общинне землекори­стування, підпадали під дію "Місцевого положення про поземель­ний устрій селян, поселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських". Губернії, на які поширювалося це положення, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділя­лися на місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на ревізьку душу (в нього входили як присадибні ділянки, так і орні й сінокісні землі, а також пасовиська). Для губерній Південної України передбачався єдиний, так званий, указний наділ (в різних місцевостях його розмір коливався від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу). Розміри наділів у повітах Харківської губернії складали: вищий — від 3 до 4,5 десятин, нижчий — від 1 до 1,5 десятин. Якщо дореформений наділ перевищував встановлені норми, поміщик міг відрізати надлишок на свою користь. Це право він мав і тоді, коли після виділення селянам землі у нього залишалося в Лівобережжі менше третини, а на Півдні — менше половини земельних площин, що належали йому до 1861 p.

Такий же конфіскаційний характер мало й "Місцеве положен­ня про поземельне упорядкування селян губерній: Чернігівської, Полтавської та частини Харківської". Його специфіка полягала в тому, що в основу наділення селян землею був покладений прин­цип спадкоємно-сімейного землекористування. Земля розподіляла­ся в межах сільської общини не на зрівняльних засадах з періодич­ними переділами, як це робилося при общинній формі землекори­стування, а на основі сімейних ділянок, що складалися чи з садиби та польового наділу, чи тільки з садиби. Вищий наділ на душу, залежно від місцевості, коливався від 2,75 до 4,5 десятин, нижчий складав половину вищого. У Лівобережній Україні поміщики одер­жали право на зменшення наділів селян, заміну їх угідь, перенесен­ня їх садиб та інші обмеження селянського землекористування.

Відмітною рисою поземельного упорядкування поміщицьких селян Правобережної України (воно визначалося спеціальним міс­цевим положенням для Київської, Подільської та Волинської гу­берній) було те, що в його основу було покладено інвентарні правила 1847—1848 pp. Селянам тут надавалося право на одержання повного інвентарного наділу. В тому випадку, якщо фактичний наділ був меншим за інвентарний, селяни могли подавати мирово­му посереднику клопотання про повернення в їх користування вилученої поміщиками мирської землі. Однак цю можливість селя­нам було реалізувати далеко не просто: по-перше, клопотання приймалися тільки від імені всього сільського товариства; по-друге, була потрібна наявність певних доказів про зменшення поміщика­ми розміру інвентарного наділу. Спір остаточно вирішувався гу­бернським по селянським справам присутствієм. У 1863 p. з питань провадження селянської реформи в Правобережній Україні було видано додатково ще близько десятка законодавчих актів.

Незважаючи на окремі винятки, документи реформи 1861 р. в цілому відбивали інтереси перш за все поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землево­лодіння. Разом з тим, селянською реформою були створені соціа­льно-економічні умови для формування нових класів — буржуазії та пролетаріату, закладено основу для зміни правового статусу коли