Побут міського населення наддніпрянської України в 1950-80-х рр. ХХ століття

ПОБУТ МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В 1950-80-Х РР. ХХ СТ.

В основі нашого дослідження є спроба аналізу основних аспектів побуту міського населення Наддніпрянщини в 1950-80-ті рр. ХХ ст., простежити умови їх життя, особливості задоволення потреб в харчуванні, житлі, одязі тощо. Слід зазначити, що побутова історія мало цікавила істориків радянського періоду і хоч в умовах незалежної України склалися сприятливі умови для її розвитку, ситуація мало змінилась, дослідники вкрай недостатньо звертаються до питань, пов’язаних з щоденним життям простих людей. Тому відсутні монографії, наукові статті, які б розглядали цю проблему. Окремі факти, що стосуються побуту населення міст Наддніпрянщини можна відшукати в праці Л. Вітрук, зокрема, автор подає відомості про соціальну політику уряду Радянської України в 60-80-х рр. ХХ ст., а також комплексно аналізуються доходи трудящих та їх житлово-побутові умови. На жаль, в монографії домінують факти, що ілюструють життя мешканців мегаполісів, а трудящим невеликих міст майже не присвячено уваги, що, на наш погляд, не дає змоги об’єктивно висвітлити побутові умови жителів тогочасного міста, оскільки добробут проживаючих у невеликих містах був менш задовільним.^1.

В книзі Г. Олейниченка подано матеріал, що дає різко негативну характеристику побутових умов мешканців “хрущовок,” порівнюючи їх з більш комфортними будинками пізніших часів. Як вважає автор, причина зменшення темпів житлового будівництва базується на тому, що поліпшилась якість квартир і їх планування, внаслідок чого “ кожен метр квадратний став дорожчим, що й призвело до зменшення об’ємів будівництва.” Варто відзначити, враховуючи час написання книжки, наявність цензурних обмежень щодо наведених в ній фактів слід відноситись критично. Це передусім стосується порівняння рівня задоволення матеріальних і духовних потреб населення США і Радянської України. З розповідей дослідника випливає, що в США і її сателітів багато бездомних, безробітних, які жили в жебрацький спосіб, не мають змоги читати багато книжок через засилля цензури тощо. Водночас радянські українці щасливо живуть завдяки турботі комуністичної партії та уряду. Автор оповідає лише про досягнення і перемоги, майже нічого не говорячи про недоліки в організації побутових умов громадян, в забезпеченні їх водою, їжею, одягом, а також замовчуючи той факт, що і в УРСР багато книг теж “зникали з прилавків,” бо були “неугодними” для радянської правлячої еліти.^2.

З відновленням незалежності України значно послабилась цензура і науковці стали писати дещо вільніше. На особливу увагу заслуговує праця В. Барана і В. Даниленка, що містить відомості стосовно рівня забезпечення трудящих житлом та змін в побуті українців у зв’язку з реформами М. Хрущова^3.

Відновити реальну картину щоденного побуту простого міського українця, вільну від політизованих схем і штампів можна лише на основі об’єктивності, завдяки вивченню архівних джерел. Відомості про побут жителів міст Наддніпрянщини містяться в протоколах міськрад, їх постановах, доповідях, скаргах та зверненнях мешканців міст.

Відомо, що наявні житлові умови є найбільш визначальними в характеристиці побуту як окремої людини, так і суспільства загалом. Житлова проблема в містах Наддніпрянської України в означені роки, як і в інших регіонах України, завжди стояла гостро. Владні органи намагались її пом’якшити, споруджуючи нові будинки та ремонтуючи ті, що вже експлуатувались. У кінці 50-х – 60-х рр. держава масово споруджувала 5-ти поверхові будинки, так званні “хрущовки.” Економлячи кошти (що були необхідні для збільшення розмірів комунального житлофонду), їх будували за типовими проектами без ліфтів та сміттєпроводів, з “смежными комнатами, небольшими коридорчиками, тесными кухоньками, с одним балконом.” Держбуд надавав перевагу кількості квартир над їх якістю.⁴ Завдяки такій позиції уряду “площа введених у дію житлових будинків різко зросла, і тисячі людей залишили бараки й комуналки, переселившись у нові квартири сімейного типу”. ⁵ Пізніше, згідно постанови ЦК КПРС і РМ СРСР “Про заходи щодо поліпшення якості житлово-цивільного будівництва”(травень 1969р) комунальні будинки почали будувати з “поліпшеним плануванням”. Зокрема, зріс середній розмір квартир з 46,8 (1965р.) до 54,2 (1983р.) метрів квадратних, зменшується кількість прохідних кімнат, збільшується висота стелі, вдосконалено шумову та теплову ізоляцію осель⁶ . Поява більш благоустроєних будинків співпала з поступовим спадом державного житлового будівництва, а тому ідея радянського керівництва надати до 2000-го року кожній сім’ї окрему квартиру так і залишилась принадним гаслом.⁷

Державні органи надавали кредити для спорудження власного житла трудящим та допомагали покращити житлові умови ветеранам Другої світової війни, надаючи їм і членам їх сімей квартири (10 % від державного житлофонду), а також через відділ соцзабезпечення (тим що мали індивідуальне житло) постачав будівельні матеріали для ремонту (шифер, цемент, руберойд тощо).⁸ Як свідчать архівні документи, відповідальні за ремонт і будівництво жител будівельні організації не завжди сумлінно виконували свої обов’язки. Особливо тяжке становище склалось в царині капітального ремонту державного житлофонду. Так комісія міськради м. Канева в 1961р. відмічала, що місцева ремонтно-будівельна дільниця зволікала щодо робіт по