Українські землі під владою імперій кін. ХVІІІ поч. ХХ ст.

1. Соціально-економічний розвиток України у ХІХ – на початку ХХ ст.
2. Суспільно-політичний і національний рух у ХІХ – на початку ХХ ст. Виникнення українських політичних партій.
3. Україна в період революції 1905–1907 рр. і Першої світової війни 1914-1918 рр.

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Українські землі з кінця XVIII до початку XX ст. входили до складу різних держав - Російської та Австро-Угорської імперій, а отже знаходилися під впливом різних локальних цивілізацій. Економічні, політичні, соціокультурні процеси в кожному з регіонів у більшій мірі визначалися особливостями тієї держави, до якої вони входили, ніж етнічною єдністю українських земель.
Необхідно зупинитися на особливостях російського історичного процесу в цілому, без визначення яких не можна зрозуміти розвитку українських земель, що входили до складу Російської імперії. За оцінками багатьох сучасних дослідників розвиток Російської держави не відповідає звичним для Європи схемам феодального та буржуазного розвитку Росія являла собою приклад відносно швидкої модернізації та трансформації традиційного суспільства.
У першій половині ХІХ ст.. в українських губерніях Російської імперії помітно розвинулася промисловість, сільське господарство, торгівля. Якщо у першій чверті ХІХ ст. чисельність підприємств в Україні зросла на кілька сотень, то за 1825-1858 рр. кількість промислових підприємств збільшилась з 649 до 2473. Промисловість України з виробництва цукру та видобутку вугілля до середини 1950-х років почала набувати загальноросійського значення. Зрушення в промисловості сприяли розвитку сільського господарства, пожвавленню товарно-грошових відносин. Економічне зростання зумовлювалося політичною стабілізацією, припиненням набігів татар і майже регулярних війн чи повстань, втягуванням України у всеросійський ринок і визріванням у надрах старої натуральної системи господарства нових буржуазних відносин. Розвитку господарства сприяло приєднання і освоєння земель Північного Причорномор’я. Зокрема на місце запорозького паланкового центру Новий Кодак і селища Половиці був заснований Катеринослав.
До середини ХІХ ст. існуючі виробничі відносини в російській Україні прийшли в невідповідність з розвитком економіки як у промисловості, так і в сільському господарстві. Масове зубожіння населення, загострення класових протиріч обумовили соціальні конфлікти – від стихійних бунтів до організованих виступів. Наявність кріпацтва стримувала розвиток як сільського господарства, так і промисловості. Тому царизм змушений був вдатися до реформаторської діяльності. 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписує Маніфест про скасування кріпацтва і «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». Зауважимо, що в Австрійській імперії кріпацтво було ліквідоване ще в 1848 р.
В результаті проведення реформи 1861 р. з скасування кріпацтва:
- селяни отримували особисту свободу і цивільні права, можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати операції від свого імені, а не від імені поміщика, як це було раніше;
- селяни звільнялися із землею (за викуп).
- поміщики залишалися власниками більшості землі в державі;
- в особисте користування селянин отримував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими спорудами, а польовий наділ він зобов’язаний був викупити у поміщика;
- протягом 20 років селянин уважався «тимчасово зобов’язаним» і повинен був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або платити оброк, як і до 1861 р.;
- зберігалася община як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком, оскільки з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, а вся община в цілому;
- для розв’язання суперечок було створено інститут посередників, які призначалися виключно з дворян і тому не могли бути «неупередженими примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків.
Через явну недосконалість реформи, виникли чутки, що справжню волю поміщики приховали. Почалися селянські виступи.
У комплексі реформ Олександра ІІ після скасування кріпосного права провідне місце належить земській, судовій та військовій.
Земська реформа (1864 р.) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління – земств. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, шляхи сполучення тощо. Через кілька років за аналогією була проведена міська реформа.
Судова реформа (1864 р.) базувалася на запровадженні позастановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи. Було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві.
Військова реформа ( 1874 р.) замінила рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6–7 років, заборонила тілесні покарання тощо.
Незважаючи на обмеженість, реформи мали буржуазний характер і сприяли подальшому розвитку капіталістичного виробництва. У 1860–1880-х рр. завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від ручної праці – до застосування парових двигунів та машин.
Через скасування кріпацтва і розвиток капіталізму в Україні почалися зміни в соціально-класовій структурі населення – розшарування селянства, зросла чисельність буржуазії та пролетаріату, могутність дворянства поступово падала, але вон